Втомлені гори

20. 8.1982 р.

В КРАЇНІ ДИКУНІВ
А десь і соняхи квітують,
А десь і віволга співає,
А десь закохані всю нічку
В кохані очі заглядають.
Десь косять сіно косарі,
І я також нарівні з ними,
Піднявшись рано до зорі
Дзвінкоголосі сиплю рими.
А десь в країні дикунів
Риють печери, бомби кроять,
Навчають убивать синів,
І підживлять поля, як гноєм.
То ж треба повним буть придурком,
Щоб внукам виписать патент,
Щоб ті жили в норі з єнотом,
Бо він сьогодні – Президент.
Чи ти від роду божевільний?
Не Президент ти, а – бандит,
Бо, якби був ти Президентом,
На кров не мав би апетит.
Їм би розпалювать пристрасті,
Бо крові їм хочеться, крові,
Бо що їм до горя людського,
І що до чужої любові?
10.8.1981 р.

ПОДУМАЙТЕ ПРО ДУШУ
Ніхто не знає, скільки буде
Він в світі Божому ще жить,
То ж чи потрібно всім нам, люди,
Скандалить, цапаться, грішить?
Пора й про душу вже подумать,
А не про золото й живіт,
І що про тебе скажуть люди,
Як залишатимеш цей світ?
7.2.1967 р.

ЗУПИНІТЬ БОЖЕВІЛЬНИХ!
Більшої краси і насолоди
Від кохання у житті нема,
А тому і вижили народи,
І цвіте трояндами весна.
Люди, люди! Бережіть кохання,
Мир і Місяць, Сонце і гаї,
Бо хоч жити можна навіть і в пустелі,
Але як же можна жить без солов’їв?
Як же жити можна без очей коханих,
Без очей щасливих, ви мені скажіть?
А тому, благаю, ви часу не гайте
Й тих, що хочуть крові, люди, зупиніть!
Бо не буде щастя ані вам, ні дітям,
Бо в печерах жити міг лише дикун,
Ну а нам берізка простягає віти,
Віти, ніби руки, як малий пустун.
Зупиніться, люди! Зупиніться, люди!
Мир гаям потрібний, селам і містам,
Не нейтронні бомби, а жіночі груди,
Нам – людям потрібні – пісня, хліб, бальзам.
Уявити страшно: що то вбить кохання!
І не долюбити, і не докохать,
І з твого коханого чи з твоєї милої
Шкіру ніби з жаби з кожного з них знять.
О, прокляті вбивці! Вам би кров,
страждання!
Вам би генеральські, маршальські чини,
Щоб на вас дивились, як на суперменів
Ваші недоумкуваті донечки й сини!
О, прокляті вбивці! Вам би кров,
страждання!
Згиньте, божевільні, поки є гаї,
Поки є на світі чарівне кохання,
Й поки ще співають людям солов’ї.
18.7.1981 р.

ХТО Є ХТО
Всі вже знають, хто є хто:
Хто Кравчук, в хто Махно.
18.7.2003 р.

НЕ ВІРЮ В ТИШУ
Тихо-тихо в степу,
А в душі – урагани,
Буреломи, тайфуни
І холодні дощі.
Бо ніколи ніде
Знать не будем ми спокій,
Поки житимуть в світі
Безхребетні ссавці.
Бо у нашім житті
Де не глянеш – хамлюги,
Бізнесмени-рвачі,
А в верхах – кримінал,
Який творить для всіх
Він нестерпні умови,
Щоб кидало людей
То у холод, то в жар.
А тому без меча
Я не можу ходити,
Хоч хотів би співати
Про кохання, весну.
А тому, якщо меч
Ще не можу лишити,
Значить, я ще не вірю
В житті – в тишину.
3.12.1968 р.

ЇХ СВЯТО
Війни були і, звісно, будуть,
Поки при владі будуть іуди.
Що їм від того, що хтось помирає,
І грошей ні в кого на ліки немає?
Радість для них – це коли в людей горе,
А ще більша радість – як крові там море,
Бо кров міліонів, то вічне їх свято,
А хто непокірний, тих можна й за грати.
Бо правда для них, то закони є Лінча,
Дикі порядки Середньовіччя,
Будьте ж уважними й пильними, люди,
Поки на тронах гарцюють – іуди.
1.8.1968 р.

ЛЮДИНА КОСМОС ПІДКОРИЛА
Людина Космос підкорила,
І майже Місяць обняла,
Не вірю я, щоб ця людина
До миру шляху не знайшла.
Ви тільки лише придивіться,
Яка людина чарівна,
Невже по Божому велінню
Для смерті створена вона?
Ні! Я не вірю, що Планету
Перемішають із вогнем
Оті, в кого душа з багнетів,
Й не розлучаються з мечем.
Ні! Я не вірю й вимагаю
Себе і людство поважать,
І хоч би як свербіли руки –
Але їм волю не давать!
А як хто хоче дуже крові,