Втомлені гори

Знайди таке ж хамло, як сам,
Й пуляйте ви один в одного,
Поки не вивернетесь там.
2.6.1967 р.

УКРАЇНІ
Моя любов – ти, Україно,
І ніжність вся моя в тобі
В піснях веселих солов’їних,
В твоєму щасті і журбі.
І ти – це мій початок сили,
Моя любов, моя сім’я,
І де б по світу не носило –
Однак прийду до тебе я.
Прийду, щоб предкам поклонитись,
Сусідам шану передать
І за Майбутнє помолитись,
Як буду світ цей покидать.
24.6.1967 р.

НАДІЙСЬ НА СЕБЕ!
Я не надіявсь ні на батька, ні братів,
Тому й досяг – чого хотів.
18.4.2004 р.

ВТОМЛЕНІ ГОРИ
Моїй матері Марії Василівні присвячую
Люба мати моя! Я за все тобі вдячний,
Ти навчила мене і жаліть, і любить,
Ти навчила мене і радіть, і сміятись,
І за те, що не вчила, ненавидіть і мстить.
І для мене цей світ нарекла ти казковим,
Як на нього дивлюсь – він і справді такий,
І сміються з берізками втомлені гори,
І щось мріє вербичка, а вечір який!
А що робиться там, де палаци, де трони,
А що робиться там, де гарячі моря?
Де ніколи ніхто і не бачив ікони,
Бо на місці ікон в них ікона сво-Я?
Бо якби той, хто ТАМ, та він вірив у Бога,
Бо якби той, хто ТАМ, нам-людям співчував,
То ніколи б в житті не приніс стільки горя,
І якби вже сам крав – то і нам би давав...
Рідна мати моя, я за все тобі вдячний:
Ти навчила мене і любить, і прощать,
Але як же оті, в яких ген які дачі,
І де можна було стільки грошей їм взять?
І невже мої друзі – всі тупі і ледачі,
І невже в них ні в кого – ані мозку, ні рук?
То ж чому ти мене не навчила брехати
І дивитись всім в очі, як це робить Кравчук?
28.9.1968 р.- 9.2.2007 р.

ПРОКУКУКАЙ, ЗОЗУЛЕНЬКО
Надворі тепло, як весною,
От тільки жаль – нема зозуль,
А так хотілось під вербою
Сказать:
– Зозуленько, кукуй!
Кукуй! Так хочеться знать правду,
Скільки ще нам на світі жить,
Чи й справді ми такі нездари,
Що нас нема за що любить?
27.1.1975 р.

СИНЯК
Я пішов із другом на Хрещатик
/Це було якраз у вихідні/,
Бо хотілось дуже поштовхатись
В тому товаристві і мені.
Й де не стань – там Алла Пугачова,
Барабани вибивають дріб:
– Вчора завалили Горбачова,
Став дорожчим цукор в нас і хліб.
Підняли квартплату у три рази,
А жінки вже стали, як товар.
Стали очі всі на всіх шарашить,
Кидать стало в холод нас і в жар.
А придурки б’ють у барабани,
І кричать невігласам: Ура!
Може прийдуть нові генерали,
Що людей позбавлять і двора!
І стає їх більше все і більше,
І ще більший став в них апетит.
Словом, так і видно, що до влади
Рветься не хто інший, як бандит.
Та до того в нас нікому діла,
Люди дудлять водку і шмурдяк,
А про те, що буде, і не мислять,
Як на троні всядеться синяк.
Все було задумане панами
Й світ вже був поділений давно
Тими ізраїльськими синами –
Все, як у найкращому кіно.
4.7.2001 р.

ЧОМУ Я РВУСЬ ДО ВЛАДИ?
– Чому я рвусь до влади? Бо знаю добре я,
Що в мене будуть пільги і житиме сім’я.
Бо жить біля корита – це не бетон носить,
Це – Ялта, Гагри, Сочі й нічого не робить.
24.2.1990 р.

ДЕРЖАВНІ...
Проходимцям і ділкам
Всім відкриті двері,
І ті хлопці служать нам
Тільки на папері.
Й щоб про них хто не казав –
Хлопці унікальні:
Їм дозволено усе,
Бо ж вони – державні!
6.2.1997 р.

ШЕРШЕНЬ
Збудували ми Магнітку,
Збудували Дніпрогес,
А тепер, немов непотріб,
Всіх старасеньких під прес.
Де ще є така держава,
Де ще є такий народ,
Щоб старих, неначе бидло,
Як хотіли – в хвіст, і в рот?!
6.2.1997 р.

НЕСПОКІЙ
У мене все сьогодні є:
Квартира, пенсія і дача,
Дружина, внуки і сини,
Тоді чому, скажіть, я плачу?
Усе вже є, що вже й казать,
Але забравсь неспокій в душу
І точить душу, як іржа
Так, як шашель у лісі грушу.
Бо вже не хочеться любить
Навіть і пісню солов’їну,