Втомлені гори

А сьогодні всі відчули,
Як любив нас той народ.
То були в нас всі, як друзі, всі свої,
І щоб з голоду не вмерли – залишали хоч ... її
А сьогодні на прилавках є і масло, й камбала,
Є і шинка, і ковбаси. А яка на них ціна?!
От і зрозумій цю владу, це я вам кажу без зла,
Гроші є – немає м’яса, м’ясо є – грошей нема.
15.5.1990 р. -10.2.2006 р.

ПАРАФІЯ
Скажіть, хто з нас не помилявся,
Й хоч раз у чомусь не вагавсь?
Але я тих в житті шаную,
Хто падав, повз і піднімавсь.
Були помилки й в Горбачова,
Але могло б їх і не буть,
Щоб прислухався до народу
І щоб вникав в житейську суть.
Бо той, хто відданий народу,
Того в житті не побороть,
Бо він бере від нього силу,
Якщо він з ним – від плоті плоть.
А може в тім, що боягузи?
Не варт чиновників винить!
Кому ж із них тоді хотілось
Свою парафію лишить?
7.1.1990 р.

ТРИ ЦИТАТИ
В наших жінок одна розмова,
Хтось їх навчив в житті три слова,
І кожен день оті три слова:
"Ти мусиш","дай" і "будь здоровий".
Проте, і в інших є ці вади,
/ Та це торкається вже влади/
Які теж знають ці три слова:
"Ти мусиш","дай" і вся розмова.
Отож, як жінка, так і влада
Мають одні й ті самі вади.
11.4.1988 р.

НЕ ХОДЯТЬ В ГОСТІ
Відквакали квакви
Вже свої весілля,
І в болоті стало
Тихо, як в раю.
Вже не ходять люди
В гості з хлібом-сіллю,
Як колись, провідать
Друзів і рідню.
27.4.1992 р.

ГЕНІЇ
Люди купаються, люди гуляють.
Я ж не купаюсь, бо часу не маю.
Люди на морі в місцях відпочинку.
Я ж все шукаю для дачі начинку.
Люди в кафешках, як буслі в болоті,
Я ж на городі або на роботі.
Нічого не купиш, дають все по жмені,
Таку, брат, систему придумать міг геній.
28.6.1990 р.

БАРАН
Я завжди в житті роботу
Ставив скрізь на перший план,
А тому, можливо, дехто
Й називав мене "баран".
Бо в моїй дурній макітрі
Було стільки всяких мрій,
Що коли було там думать
Про Оленок і Марій?
А тому, сьогодні, друзі,
Не ятріть моїх вже ран,
Бо, нарешті, й сам побачив,
Що я був таки – Баран.
Бо, колись, як був ще юним,
То довірився вождям,
Що на першім плані праця:
Дніпрогес, Донбас і БАМ.
Так ото й ганяв по світу,
Як за возом вовкодав,
Щоб мені, як й іншим дурням,
Гарну кісточку хтось дав.
28.10.2005 р.

ШАНА ХОРОБРИМ
Хотів би я Місяцем стати,
І бути сміливим, як він.
Тоді б я зміг всіх обнімати
І буть, ніби з медом графін.
Бо той, хто сміливий, – тим шана,
А тим, хто солодкий, – хвала.
Пісні їм складає Ошанін,
Кричать всім сміливим "ура"!
Бо вічно в житті так ведеться,
/І ти про це теж пам’ятай/,
У всіх боягузів щось рветься,
Бо дуже їм хочеться в рай.
28.11.1968 р.

БАЛАДА ПРО МАТІР ТА ДОНЬКУ
На дорозі двоє: мати і донька,
Мати – сільська проста, а донька – міська.
Мати – в спідничині, у рясній довгенькій,
А в доньки – мов хвостик заячий-куценький.
Сидор, що привезла для доньки з собою,
Так і гне матусю до землі дугою.
Мати кажуть:
– Доню, приїзди додому.
Та відповідає:
– Што мнє дєлать в ньому?
Мати кажуть:
– Батько поламали ногу.
– Ну і штоже, визьвіть скору допомогу.
Довго мати доньку стоячи благала,
Поки на дорозі від образи впала.
Схаменулась донька, стоячи тут поруч,
А в матусі слізьми полилося горе.
Випав із торбини сидор для Надії,
І розбив надії й материнські мрії.
Покотились з торби шклянки по дорозі,
А донька-міщанка колупалась в носі,
І, немов чужую, матінку повчала,
Щоб "скорєй" з асфальту шклянки позбирала.
Я дивлюсь і думаю: хто ж тут винуватий?
Дяді кажуть – донька, тьоті кажуть – мати.
Може воно й справді винувата мати,
Щоб надалі знала: тре’ кого кохати.
Що кидає мужа, а доньку шукає,
Доньку, що про матір навіть не згадає.
Мати – звісно мати, але ж треба знати,
Що найбільше мужа треба шанувати.
Може воно й правда: діти – то є діти,