Втомлені гори

– Ну а я то тут при чому?
В них є батько й мати,
Я ж не дійная корова,
В мене ж фонд зарплати!
Майстер весь пополотнів –
Гордість збунтувалась:
– То ж навіщо ви просили,
Нащо обіцяли?
Й до начальника пішов.
Шеф до виконроба:
– А квартира в нього є,
Чи давно в нас робить?
– Має, звісно, власний дім,
Писані віконця.
– Якщо так, то закривай –
Півтора червонця!
9.2.1976 р.

ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА
У все я вірить перестав:
У честь, в порядність, в совість, вірність,
Й коли слова ці написав,
Тут забурлила в серці гідність.
Хто ж я тоді такий, скажіть,
В якому світі моє ложе,
Невже керує всім живіт
І те, що між ногами тоже?
Але в житті й щось більше є –
Яке і поруч, і над нами.
Адже родились ми людьми
І стати мріємо панами.
Тоді чому ж так спішимо
З вершини в яму опуститься,
То чи ж не краще б нам було
На світ і зовсім не родиться?
Адже мать честь – це буть людьми,
А не шкарпеткою в принцеси,
Й собі подібних не ганьбить,
І мати спільні інтереси.
І той, хто випхався в пани,
Мусить завжди це пам’ятати:
–Завжди людям допомагай
І славу добру будеш мати.
25.12.1998 р.

ЯК ХОЧЕШ В РАЙ
Як хочеш ти попасти в рай –
Життя легкого не шукай.
27.1.2003 р.

ЯКИЙ САВА
Чим більший негідник –
Тим більш охоронців,
Чим вища посада –
Тим більший бандит.
Бо цей як дорветься,
Як Вовк до корита,
Про що тоді зможеш
Ти з ним говорить?
Про болі, про горе
Чи може про матір,
Яка помирає
Від мук і образ?
Отож я і думаю:
– Звідки та наглість?
Звідки та впевненість,
Вічний садизм?
І тут же відразу відповідаю:
Усе йде від влади –
І честь й бандитизм.
Бо все те, що вчили,
Колись нас у школі,
То все ГЕНІАЛЬНО,
Але то – фігня.
Бо де таке видано,
Де таке чувано,
Щоб вовчу мораль
Ухвалило ягня.
Сиджу і вдивляюсь
У тих, що на троні,
Та то ж хижаки,
Яким рівні нема.
Собі надрукують
Вони торбу грошей,
А ти надрукуєш –
То жде Колима.
Для нього одначе –
Ти голий чи босий
Бо честі у них –
Як на Сонці води.
Отож, поки в світі
Ще є ці удави,
То щастя і правди,
Мій друже, не жди.
11.2.1998 р

ВІДКРИТТЯ ВІКУ
У всіх жінок є "же" і "на",
Звідки і назва їх "жена".
І якщо чесно вам сказати,
Звідти пішла й япономати...
8.2.1998

УКРАЇНІ
Коли ж ти, Нене, розігнешся
І станеш рівно вже стоять?
Скільки ж тебе, як півень курку,
Кому не лінь – будуть топтать?
Невже і досі як повія
Себе всім будеш підставлять?
Чи й справді віриш в добродіїв,
Яким на честь твою плювать?
Не жди, не вір і ненадійся,
А якщо хочеш жить ще й жить,
То всіх панів отих пихатих,
Як пацюків пора гонить.
20.2.1999 р.

НЕ ВІРЮ НІКОМУ
Вже хоч убий!– не хочеться нічого,
Окрім, десь впасти і поспать,
Або, усівшись над рікою,
Десь за хмарками поблукать.
Й дивитись днями десь за гори –
Де ні початку, ні кінця,
Де все сьогодні – так як вчора,
Усе по задуму Творця.
І хоч не вірю вже нікому,
І світ неначе уві сні,
Та, якщо в писк не дать рудому,
То зробить те рудий мені.
4.3.1999 р.

ОДУМАЙТЕСЬ, БРАТИ МОЇ!
Колись спитає всіх Творець,
Що ти зробив, мій брат-агнець?
І що ти скажеш, друже мій,
Що пив, гуляв, чинив розбій?
Що ти братів своїх й сестер
Усіх до ниточки обдер,
І там, де тільки побував,
Усе, що міг, те й грабував.
Що ти людину нашу дужу
Загнав, як жабу у калюжу,
А з наших мам і інституток
Зробив повій і проституток?
А вік короткий наш людський,
Одумайсь, поки ще живий,
Бо й кліпнуть ти не встигнеш оком,
Як сам лежать ти будеш боком.
19.2.1999 р.

ТЕРОР І ГОЛОДОМОР
У всіх є слабкості й дивацтва,
Своя і радість, і печаль,
Та як доводять до жебрацтва –
Таких правителів не жаль.
Нема страшнішого нічого,