Втомлені гори

Бо якби менше ті трудились –
Не погубила б їх любов.
20.8.1989 р.

ЯКЩО ЛЮБИШ ВОЛЮ
Не заглядай в чужий ти двір,
Бо житимеш, як в клітці звір.
27.1.2003 р.

СУЦІЛЬНИЙ КРИМІНАЛ
Ви тільки лише придивіться,
Хто більше всіх у нас краде?
Невже хтось є, що може думать,
Що той, хто сіє і гребе?
А всі міністри, депутати –
То всі нещасні, всі бомжі,
Адже без дачі, без квартири –
Аж плакать хочеться мені!
А Президент розводить руки,
Оклад іще їм підніма,
А хто працює, як бульдозер.
Усім – зима, зима й зима.
Та це ж хіба, скажіть, не здирство?
Хіба це не голодомор?
Казать одне, робити інше –
Зробить так може тільки вор.
Та ви погляньте на ті ручки,
Та то ж – суцільний кримінал,
Бо хто ж довів людей до ручки,
Якщо не цей професіонал?
А люди де? Мовчать, телята,
Мовчить наш робітничий клас,
Тому кліщі оті пихаті
І смокчуть все, що можуть, з нас.
Усе гребуть, бо все їм мало,
А на народ їм всім – начхать,
А ви питаєте:
– Де сало,
Й чому заводи в нас стоять?
І ластівки не принесуть весни,
Як вкриють небо яструби.
8.9.1989 р. -2006 р

ХТО ТАКИЙ КОМУНІСТ?
– Хто такий комуніст?
– Це той, хто плодив підхалимів,
Це той, хто в невинних стріляв,
І з хижого лютого звіра –
Себе під ягня маскував.
10.91989 р.

ВІСЛЮКИ
Наказав Віслюк маститий
Іншому за чаєм
Щуку кинути у став,
Бо лини дрімають.
А десь через десяток літ –
Вже новий шеф і новий звіт:
–Потрібно Щуку в інший став,
Щоб і Карасик не дрімав.
–А як же бути із линами?
–А хіба є ще ті між нами?
Хто ж вам накаже Щупака,
Як в нього в главку є рука?
З ставка лини десь всі зникають,
А Щуку в чині піднімають.
20.2.1989 р.

ЩО СТАЛОСЬ ІЗ СВІТОМ?
Життя – мов затяжні дощі,
Хоч вся Планета молиться,
Що стало з світом? Поясніть,
Чому усе вже колеться?
І де вона – ота струна,
І де та біль кінчається?
Де ниточка, що держить світ,
Як той перевертається.
Здається, й ліс вже відшумів,
І річка заспокоїлась,
Ну а душа, як взимку гай,
Немов щось з нею скоїлось.
І хоч навколо йде весна,
Що по полях волочиться,
Та жити радощів нема,
І помирать… не хочеться.
3.3.1998 р.

ЧАС ВЖЕ БРАТИ МІТЛУ
Покажіть ви на всю Україну,
Як поети, селяни живуть,
Ті, що орють, що сіють, що віють,
І державу свою бережуть.
Як живуть, як вони процвітають,
Без штанів, без костюмів, пальто,
Та зате, ніби привиди всюди –
Стіморол, шоколад, доміно.
А де ж наше українське сало,
Де ж подівся дешевий наш хліб,
Де ж поділась картопля й цибуля
По ціні ще недавніх тих літ?
Хай тоді були голод й розруха,
Хай тоді була в світі війна,
Але наша сьогоднішня влада
Шкоди більше всього принесла.
Тож навіщо потрібні ці слуги?,
Кому служать ці важні пани?
Чи ж не варт вже цю погань мітлою,
Щоб й синам заказали вони.
Та погляньте на їхні ви писки,
Сала більше вже, як в кабана,
А народ розгубивсь і не пискне,
Мов народу і зовсім нема.
Над державою круки літають,
По державі гадюки повзуть,
А народ все чогось вижидає
І його майже зовсім не чуть.
Сплять усі, ніби сном лотаргічним.
Боже милий! Хто ж їх так приспав?
Всі немов не свої, а пришельці,
Щоб проснувсь і себе б не впізнав.
Так привик вже народ наш до сплячки,
Що і хлібом його не корми,
І хоч ти вже довби його в жопу,
А він буде кричать, що святий.
Від горілки всі вимокли клітки,
Це держава уміє робить!
І до цього людей приучає,
Треба ж їх хоч чим-небуть кормить.
А ті п’ють, а ті п’ють, в дурня грають,
А пани на весь світ реготять,
Україну мою розкрадають,
То ж чи можна ще й далі мовчать?
А якби ветчина і ковбаси
Стали втроє дешевші, ніж є,
Ми б тоді всі пили за Вкраїну,
За здоров’я твоє і моє.
А якби подешевшало сало,
Не кажу вже про м’ясо і мед,
Я б прославив вождів і державу,
Як науку колись Архімед.
І до чого ми вже докотились,