Втомлені гори

Такий і директор Кузьмяк.
У всіх них один Бог – це гроші,
У всіх них мораль – це брехня.
І я не здивуюсь, як в крісло
Усядеться й більша Свиня.
Я знаю, у чім вина бідних,
В яких ні кола, ні двора,
Щоб менше кричали придурки
Червоній меншині "ура".
Тому що за правду і віру
Готові віддати життя.
Так що ж це воно за держава,
Де править людьми сатана?
Та що ж це воно в нас за люди,
Що вічно лякає їх грім?
Зате у нас вільна держава
І є вже свій прапор і гімн.
24.11.1998 р.

ГЕРАКЛ
Хто в нас самий язикатий,
Наглий, дужий і багатий,
Знає, що кому сказать?
Це – народний депутат.
Він спортивний і активний,
Руки, плечі – ну – Геракл,
Що люба вам молоденька
Буде й Богу ще молиться,
Щоб себе йому віддать!
20.2.1998 р.

ТИ МОЖЕШ РОЗУМ ВБИТЬ!
Колись я шефу говорив:
– Ти можеш розум вбить,
Але не вб’єш уже ту думку,
Що розум встиг той породить.
28.1.1998 р.

НАРОД БІДУЄ?
Хто сказав, що наш народ
Стогне і бідує?
То погляньте, які вілли
Він уже будує!
Хто сказав, що Президент наш
Ворог України?
А хіба ми не такого
Разом всі хотіли?
Хто сказав, нема в нас м’яса
Чи нема сметани?
Може б те народ й побачив,
Щоб не був він – п’яний?
23.2.1998 р.

Я НЕ СУДДЯ
Я не суддя. Я – коментатор,
А сама вперта річ, то – фактор.
18.4.2004 р.

МАЛІ ДВЕРІ
Скількох жінок я пам’ятаю,
В них бачив пристрасть і любов,
Але куди все те зникало,
Як охолоджувалась кров?
Чом та ставала, мов мегера –
Не підійти, не підступить,
Чи то малі ставали двері,
Чи розучилися ходить?
І звідки в них та злість і піна,
І звідки з рота чорнота?
Чому замовкла мандаліна,
Чому мовчить її душа?
Звідки в жінок та вічна сила,
Що тягне всіх нас, як магніт,
Що варт на неї лише глянуть –
І перед вами інший світ.
27.10.1998 р.

ТАКА ПОРОДА
От народ вже так народ,
Палець не клади у рот...
А як вмаже ще чарчину –
Все йому тоді до спини.
І хай дощ весь день шумить,
Вам його не розбудить.
Чи то він дурний від роду,
Чи така його порода?
19.6.1998 р.

ХТО КОГО ЦІЛУЄ?
Зараз світ мене дивує
Чи то я дивую світ,
Хто кого й куди цілує –
Й скільки раз за день, за ніч?
20.9.1998 р.

НА РОЗДОРІЖЖІ
В цьому світі всі ми, ніби кляті,
Ніби хтось над нами насміявсь,
Щоб були в нас бідні і багаті,
І багатий з бідного сміявсь.
Й слово те, що нарекли в нас паном,
Істини людської мало в нім,
Бо воно межує більше з хамом,
Так, як в небі блискавка і грім.
А тому життя – це та ж дорога,
По якій ідемо я і ти,
Зліва лікоть відчуваєм Бога,
А праворуч лікоть сатани.
Гарно як. Про що вже й говорити,
Де вже тут до істини дійти,
Ну чому б і їх не помирити,
Щоб жили у мирі і вони.
Але ж ні! Ніхто вступить не хоче,
І не хоче уступить свій трон,
Що ж тоді про нас вже говорити,
Коли кожний з нас, як Соломон.
Так і стоїмо на роздоріжжі,
Слухаєм про пекло і про рай,
А в той час "шляхетні" проходимці
Обкрадають душі і мій край.
Так ото я все життя й воюю
Сам з собою,– вимовив Кіндрат,–
Хочеться і Бога не гнівити,
Й не порвать з дияволом контракт.
Так і виникають суперечки,
Хоч я знаю: істина одна:
Якщо ми забудемо про Бога,
Значить переможе сатана.
23.10.1998 р.

Я СВОЮ ВАМ НЕ ВІДДАМ
Може я і несучасний,
А можливо, дурень, хам?
Тільки ваших... я не хочу,
І свою вам не віддам.
28.6.1999 р.

ІМЕНА
Імена, імена.
Мов ромашки: і Танечки, й Нелі.
Й кожне з них, як зустрінеш, – весна,
Поки ти їх ведеш до постелі.
Бо нема в світі правди, нема
І не знає ніхто, де та ділась
І куди вмить зникає вона
Після того, як жінка розділась.
24.9.1998 р.

НЕБЕСНІ КУПОЛИ
Роки вже юності пройшли,
Веселим цвітом відшуміли,