Втомлені гори

А я люблю небесні куполи,
Які жінки і носять, і носили.
Любив, люблю за той одвічний дзвін,
Яким від мене втому проганяють,
Бо варт його почуть – зникає лінь,
Якщо ті дзвони з блузи визирають.
Тому й дивлюсь я на Молочний шлях,
І з нього все життя очей не звожу,
І хай на мене кажуть, що хотять,
Та я без них – отих дзвіниць – не можу.
Бо жінка – то мистецтво всіх епох –
І вічну силу тільки в ній знаходжу.
15.7.1999 р.

РАДНИКИ І РАДНИЦІ
У нас є радники і радниці,
Яких в нас вибирають
Не завжди по розуму,
А по задниці.
А тому з нас сміються вже і кури,
Бо де не глянь – то більшість дури.
19.8.1999 р.

ПИЙТЕ НА ЗДОРОВ’Я!
Що не кажіть, люблю я цілуватись,
А ще як оковитої піддати,
Бо як хильнеш отого зілля,
Піде люба – не треба і весілля.
І що цікаво, хочу ще сказати,
Чим більше п’єш – більш хочеться кохати.
Навіть вівця, як вип’єте ви більше,
Від королеви ані чуть не гірша.
Ну чим же оковита – то не чудо?
Отож і пийте, на здоров’я, люди!.
21.8.1999 р.

МАЄМО, ЩО МАЄМ
Отож, маємо, що маєм –
Як колись казав Кравчук –
Не сміємось, не співаєм,
Та зате не чути стук.
Розважайся, насолоджуйсь,
Якщо є у тебе чим,
На всі смаки любу сраку,
Мій шановний Онесим.
– Як же можна жить без честі?–
Я до тих що в Раді.
– Мабуть, можна, та спочатку
Доберись до влади.
30.7.1998 р.

СТАРШИЙ БРАТ
Ні в чому міри ти не знаєш
О, мій великий старший брат,
Тільки сидиш і поглядаєш,
Як би і ще щось з нас зідрать.
6.10.1989 р.

ЩОБ ЗЕМЛЯ РОДИЛА
Хочуть всі мать землю й хто її не мав,
А чи хоч один з них заступ в руки брав?
Отоді б й побачив, що, де і почім,
І ще як трудитись треба на ній всім.
Бо земля, як жінка, вибачте мені,
Що даси ти жінці – те дасть і тобі.
Те саме й земелька в далі голубій,
Як даси земельці – дасть тоді й тобі.
А чи хватить вміння, а чи хватить сил
Добривом підживлювать, чи бур’ян косить?
Це не те, що сісти десь у лісозмузі
З дівкою, як дрофа, з чаркою на пузі.
Треба, щоб земелька теж тебе любила,
А для цього треба доброта і сила.
24.10.1998 р.

ПІДЛІСТЬ НІКОМУ НЕ ПРОЩАВ
Я все життя боровсь за правду
І все ж, нарешті, зрозумів,
Що не було її й не буде,
Хоч якби цього хто хотів.
А той, хто каже, що борітесь,
Хоч істина в словах цих є,
Хотів би дуже подивитись,
Скільки філософ той живе?
І все ж під музику начальства
Я у житті не танцював,
Бо це вважав завжди за підлість,
Яку нікому не прощав!
За що себе і поважав.
31.7.1998 р.

ІЄРАРХІЯ
Навіть песик, добродію,
Знає ієрархію,
Як відчує, хтось сильніший,
Вмить на спинку падає.
4.12.1989 р.

ПАРТІЙНИЙ
Є в нас хлопець з виду милий,
І проворний, і вродливий,
Діловий такий, поважний,
Й підступитися аж страшно.
Хто його у нас не знає?
Всім і все він обіцяє,
Не ступне, як не брехне,
І парфумами не тхне.
– Ти ж дав слово!– дорікаю.
Він:
– Я дав, я й віднімаю.
Бо хоч він і не надійний,
Та зате він – член партійний.
Він же, як з лайна пакунок,
Тільки й думає про шлунок.
Видно, що чиновник – штатний:
Так як слово – й мат гарматний.
В голові, як в мухи жару,
Але любить все на шару,
Хоч і двох не зв’яже речень,
Та не любить заперечень.
А скажи йому щось проти,
Розімне тебе, як шпроти.
Й мало того – вас до всього –
Зробить ворогом народу!
Я б таких партійних членів
Десь туди б – за Обь,за Лєну,
Хай би там жили і мали,
І самі себе махали.
11.9.1989 р.

НЕ ЗАЗДРЮ БАГАТИМ
Не заздрив я в житті багатим,
А тим, що вміють щось робить,
Які не можуть днями спати,
Або горілку днями пить.
Завидую – розумним, мудрим,
З ким можна щось поговорить,
І вже, якщо із кимсь десь випить,
То тільки з тим, хто вміє пить.
6.10.1989 р.

ПІД ДУЛОМ АВТОМАТА
Може хтось захоче і зі мною,