Втомлені гори

Щоб поговорити тет-а-тет,
Щоб з рядків моєї одісеї
Відтворити сталінський портрет.
Коли правда й честь були в загоні,
А в пошані – кривда і хула,
Як текли по світу ріки крові,
І носилась смерть, як сатана.
Як невіглас по указці "тата"
З нами що хотів – те і творив,
Як жили під дулом автомата,
Й це тоді вважали за прорив.
Як же не згадать тут Чингізхана,
Гітлера та інших маньяків,
Як вони на "відьом" полювали,
І були страшніші від вовків?
Бо людей й за бидло не вважали,
Ті корячконогі вояки,
Які скрізь вбивали й гвалтували,
І були, як справжні хижаки.
17.9.1989 р.

ПРО ПОЕТА ТА ЧЕСТЬ
Якщо писать якусь брехню,
То чи не краще вже мовчати,
То хоч коли помрете ви –
Вас будуть гідно шанувати.
Зфальшивиш раз, зфальшивиш два –
Це як зірвать незрілу грушу,
Бо хто в житті брехнув хоч раз –
Це як продав він чорту душу.
І скільки б ти не маскувавсь,
Одначе з тебе маску знімуть,
Знімуть медалі й ордени,
Так само їх як і надінуть.
Краще ори, поете, й сій
І їж хліб свій і ти цим самим
Хоч збережеш повагу й честь,
І рід козацький не знеславиш.
2.10.1989 р.

ПИШУ ДЛЯ ТЕБЕ...
Пройдуть часи, і я те знаю,
Що будуть жить мої вірші,
Бо їх писав не ради слави,
А щоб шуміли комиші.
Хоч я не Пушкін, не Шевченко,
Але я знаю: буду жить,
Бо вчив людей не грабувати,
А шанувати і любить.
І слава Богу, не спішив я
Свої вірші у світ пускать,
Бо вкласти в них хотів я душу,
Й як більше м’язи накачать.
Писав вірші не ради слави,
А щоб народ свій розбудить;
Писав для тебе, Україно,
Аби могла ти вільно жить.
І я упевнений у тому,
Що буду довго-довго жить,
Бо, навіть, як мене й не стане,
Й тоді панів я буду бить.
І облетять вірші Планету
Так, як народні трубачі,
І будуть заздрить ще поети,
Ті, що писали за харчі.
3.10.1989 р.

ДОПРАЦЮВАЛИСЬ
В нас все "робили" комуністи,
А що ж тоді робив народ?
Який часу не мав й присісти,
Бо не давав йому город?
6.10.1989 р.

ЖИВИ І НЕ НАГЛІЙ
Живи, радій і не наглій,
І де б не був ти, будеш – свій.
8.102003 р.

НАШІ КУРОРТИ
Чорна кіптява великих думок –
Ось вона тут, як у горлі комок.
Де ж справедливість і де ж той Ілліч,
Що обіцяв всім нам тепленьку піч?
Де ж ті надії і мрії людські?
Певно, у вічній лежать мерзлоті.
А де ж ті гіганти великих ідей?
Певно, із феями грають в хокей.
А нам, щоб не нудились наша братва,
Кращі курорти в тайзі віддала,
Тільки пригляньтесь: Сибір, Колима –
Ну як за ту "щедрість" не крикнеш –"Ганьба!"
6.10.1989 р.

ХТО ТАКИЙ ЧЛЕН ПАРТІЇ
В хаті із буквариком Танечка стояла:
– Хто такий член партії? – в татка запитала.
– Це така порода, як тобі сказати,
Що любила людям всім все обіцяти.
Ну а хто не вірив в їхню тріпотню,
Тих або до стінки, або всіх в Чечню..
– А навіщо тре’ було їм людей вбивати?
– Щоб не заважали членам царювати.
Тож ходили селами й на "цимбалах" грали
І дівчат гарнесеньких скрізь вони шукали:
Щоб так, як при Цезарю, всі йому давали...
Бо, мов так потрібно все це для держави.
Бо щоб їхня влада мала процвітати,
То державу треба було кров’ю поливати.
А мужчин тому ті вилупки вбивали,
Щоб ті дурні менше їм "Ура!" кричали.
6.10.1989 р.

ЩОБ СЛУХАТЬ ПТАХІВ
Якщо послухать хочеш птахів –
То в ліс іди без жінки й свахи.
18.4.2004 р.

КОРОВАЙ
В голові не розум – каменюка,
Що готова будь-кого вже вбить,
Може наш Олімп мені підскаже,
Що мені й народові робить?
Зими з кожним роком холодніють,
На полях бур’ян, як ліс, росте,
А Кравчук туди-сюди гасає,
І ніхто до мене не іде.
Над землею ніби смерч пронісся,
Хоч давно вже не було війни,
І до кого ти не повернися –
Всі вже стали злючі, як вовки.
Що ж це воно сталося зі світом,
Хто ж на всіх нас мор цей напустив,
Що зима вже стала навіть влітку,
Ніби хтось Планету підмінив.