Втомлені гори

А в верхах все ділять Україну:
Кому буде Буг, кому Дніпро,
І ніяк не може вгамуватись
Спікер комуністів – пан Петро.
І Мороз – то ваший він, то наший,
То в Москву, то в Мюнхен, то в Шанхай,
От як манить Президентська каша
Й безрозмірний панський коровай.
А над нами – голод, смерть, розруха,
Хто що може – тягне і гребе,
Україна стала вже, як шлюха,
Хто її вже тільки не... довбе.
Ну а хлопці, знай своє всі знають–
Той в Москву, той в Мюнхен, той в Шанхай...
Бог із ним. Народ хай вимирає,
Головне б не втратить коровай.
13.1.1998 р.

ЛАЮТЬ
Мене всі лають, як біду,
Що я не впав, що я іду.
4.4.2004 р.

КАЇНАМ-ЦЕЗАРЯМ
Шеф із главку подививсь на мене:
– В Бога я не вірую, Семене,
На тім світі рай мені до спини,
Я – царю, значить, я – людина!
Інші в мене погляди на вроду:
Я родився володіть народом,
А тому й держу в державі ката,
Щоб в покорі міг рабів тримати.
Не терплю рабів я голомозких –
Це ж душевна травма і убозтво,
Нічого плодить неповноцінних –
Надто вже і так того насіння.
Щоб були могутніми народи:
Кволим – плаха, сильним – нагороди.
Нічого плодить оті суцвіття,
Що весь світ перетворили в сміття.
19.10.1989 р.

ЯКБИ Я НЕ ПОСТАРІВ
Якби був я молодий,
Та мав свої вілли,
То, вгадайте, де б у мене
Ви тоді сиділи.
Ну а поки подякуйте
За ту мені ласку,
Що люблю я вас ще й досі,
Як красиву казку.
І якби не постарів я,
Ви не посивіли,
Може б ви на тому місці
Й досі б ще сиділи.
11.2.1998 р.

ЧУГУННА СПИНА
Ніби й схожі на людину,
А як пси ви – гнете спину,
Чи то вже така людина,
Чи така чугунна спина?
4.12.1989 р.

КОМПЕТЕНТНІ ЖУЛІКИ
Кому ж так стало вигідно
Усе трощить, ламать?
Звідки прийшли ті виродки,
Яким на все начхать?
Кому ж це стало вигідно,
Хотів би запитать,
Свою державу гудити,
А іншу захищать.
Навіть в людей здорових
І то щось та болить
А наша ж Україна
Ще ж учиться ходить.
То може почекаєм,
Поки пройде та біль,
І вийде з наших хлопчиків
Уже нарешті хміль.
Чи то така вже тактика,
Чи то новий прийом,
Чи супер нова практика,
Щоб заробить мільйон?
Що сталось, люди, з совістю?
Куди дівалась честь?
Чому на кожнім кроці
Людей чекає жесть?
Коли ж ви встигли, людоньки,
Себе переродить?
І знову претесь в щілинку,
З якої вийшли жить?
Коли ж ви встигли, людоньки,
Переродить себе?
Й поринути в дикунство,
Забувши про святе?
Невже була потреба
Перевертать все дном,
Щоб стать цивілізованим
І справжнім дикуном?
Нічого в цьому світі
Не розумію я,
Кому так заважала
Провірена сім’я?
Хіба ж не у Форосі
Почався той дует,
Як Горбачов із Рейганом
Зустрілись тет-а-тет?
Про що ті говорили
Не відав і не знав,
Та тільки з того часу
Союз наш і розпавсь.
Був колись один в нас дім,
Ну а зараз вулики.
Та зате куди не глянь –
Компетентні жуліки.
25.2.1998 р. – 3.3.1998 р.

ЯКЩО ТИ ЖУЛІК
Помста є, була і буде,
І якщо ти сучий син,
Не сховаєшся ніде ти,
Будь ти турок чи грузин.
Я упевнений на триста,–
/Хай Господь простить мене!/ –
Не сьогодні, значить завтра
Справедливість дожене.
А тому давно пора вже
Всім пройдисвітам збагнуть,
Що ніякі охоронці
Не врятують там і тут.
17.3.1998 р.

ДИВНИЙ НАРОД
Вже майже всіх нас вигнали з двора,
І без тюрми в тюрму нас посадили,
А люди й досі ще кричать "ура"!
І де у них береться стільки сили?
Не можу просто уловить,
Хто скаже, що з народом сталось,
Його грабують, душать, б’ють,
Роками грошей не дають,
А він живе, ще й смокче каву.
25.1.1998 р.

МИКОЛІ КАЗАКОВУ
Він же – Кислий
Директору тютюнової фабрики
Де ж ти стільки грошей цапнув,
Що й не знаєш, де дівать?
Чи не ти творив ті Трасти