Втомлені гори

Отож, живіть і не доводьте
Краще биків ви до гріха.
20.10.1989 р.

НОВІ АФЕРИСТИ
Як набридли ті газети,
Де про працю тільки й чуть,
Ну хоча б тобі у жарт щось
Хтось про щастя що-небудь.
То було все про троцькистів,
То про Сталіна було,
Зараз тільки те і чути,
Що про місто та село.
То було про комуністів,
То про вічних паліїв,
Зараз вже про депутатів
І про нових шахраїв.
А сьогодні стало модно
Вже про інопланетян,
Все про ванг та кашпировських,
Про Чечню та Єреван.
Все про цезій та про радій,
Все про СНІД і про вино,
А коли ж уже про мене,
Про людей та доміно?
Ну а що мені робити,
Де про ніжність прочитать,
І невже уже сьогодні
Всі старі в нас, що мовчать?
27.10.1989 р.

ОДНІ ЦІЛІ
– В нас одні з тобою цілі,–
Бюрократ почав повчать,–
Твоє діло – будувати,
А моє – щоб грабувать.
20.10.1989 р.

ТВІЙ ПОГЛЯД
Твій погляд – ніби промінь зір,
Немов потік лавини з гір,
Як в той потік ти попадеш –
Від неї ти вже не підеш.
20.10.1989 р.

ІНКВІЗИЦІЯ
Скількох людей згубила інквізиція
При допомозі ксьондзів і попів,
Бо в кожного із них була своя позиція –
І все це, мов, від імені Богів.
А Бог в цей час мовчав в своїх гаремах,
Коли людей палили на кострах,
Невже у цім була в Богів потреба,
Щоб на людей такий наводить жах?
Невже, аби у рай попасти,
Треба було як більш вбивать,
Чи через кров у рай дорога, –
Хотів би в вас я запитать?
Бо щось до мене не доходить
Жорстокість відданих ченців,
Невже ж Богам це до вподоби
Як слуги мучили синів?
А якщо так? Кому той рай потрібний,
Якщо той рай із крові і страждань?
Де всі тремтять, навіть йому подібні,
Невже в насильстві смак бажань?
5.1.1998 р.

ОЙ, ВИ, КОНИКИ МОЇ
Стало помилкою те, ще й фатальною,
Що зустрів тебе таку – сексуальную.
Думав, що моя любов стане – вічністю,
Ну а я, як Соломон – особистістю..
Стало серденько моє бити дзвонами,
Як погляну я на тебе під віконами.
І не знаю, що тепер серцю діяти –
Надімною мчить любов разом з мрією.
Мчаться коні вороні, ніби дзвоники,
Ой, ви, коники мої, ой, ви, коники.
30.4.1998 р.

ЗНАК ПИТАННЯ
Скільки в світі ще не зрозумілого –
Важко навіть, просто уявить,
Чому Бог створив Ведмедя Білого
Й наказав на Півночі десь жить.
Ну а Бегемоту, Леву десь у Конго –
Там, де вічні зливи і дощі,
Де від Сонця неймовірна спека
І сичать удавами кущі.
Що це – кара чи винагорода?
Зразу все не просто зрозуміть,
Ну чому тепло для Бегемота,
А повинен мерзнути Ведмідь?
Що це – кара чи винагорода?
Якщо кара – за які гріхи?
Чому Бог так любить Бегемота,
А Моржа й Ведмедя навпаки?
Ну чому, чому?– одні питання,
Хтось же людям мусить це сказать?
Ну а поки скрізь одні зітхання,
І про це ніколи нам не взнать.
12.3.1998 р.

ЗОЛОТАВІ СВІТЛЯЧКИ
Загорілись в лісі, в полі
Золотаві світлячки,
Надто вже розкріпостились
Наші любі жіночки.
Ти скажи одне їм слово,
А вони вам двадцять п’ять,
І ніколи не вгадаєш
Те, чого вони хотять.
8.1.2009 р.

КОЖЕН ДУМАЄ
Кожен думає, що хтось, мов, дурніший,
Кожен думає – він розумніший.
13.9.2003 р.

ДОЖИЛИСЬ
Довела народ держава –
Що ні їсти ані пить,
А якщо хто хоче їсти –
Мусить з торбою ходить.
Добре, що в людей лишилось
Дещо ще із тих часів,
Як не знали бізнесменів
І наглющих торгашів.
Добре, що хоч щось лишилось
Ще із тих страшних часів,
А то б вже давно ходили
Всі без їжі і трусів.
Я не проти бізнесменів
І не проти торгашів,
Хай торгують, на здоров"я,
Та не стягують штанів.
Бо для них що честь, що совість
То усього лише гра,
Їм аби рабів побільше–
Без кола і без двора.
А тому коли я бачу
На панелях жіночок,
Так і хочеться вліпити
Тому гаду у сучок.
2.12.1998 р.