Втомлені гори

ДОНОЩИКОМ НЕ БУВ
Донощиком не був і не лизав нікому,
Нікому! Й ні за які ордени,
І не збивав я підлості оскому,
Як деякі "заслужені" сини.
А стукачів терпіть не міг ніколи,
Як мерзість і підлоту всіх віків,
Бо ще в той час, коли ходив до школи,
То до людей душею прикипів.
Для мене честь – найвища нагорода,
Тому й не маю пільг і нагород,
Зате я був бажанним для народа
І непідкупним, як простий народ.
24.6.1999 р.

СТО ЛІТ НЕ ЗА ГОРАМИ
Сто літ в житті не за горами,
І час іде,
Тоді ніхто на нас не гляне,
Як він прийде.
Живи сьогодні, посміхайся
І радій,
І прав ні в кого не питайся,
Живи – і дій.

ВОДА ХВИЛЮЄТЬСЯ
Вода хвилюється, як хлопець,
Що на побачення іде,
Ну хто ж до дівчини уперше,
Хлоп’я незаймане веде?
6.5.2009 р.

ЦИМБАЛИ
Вибивають в моїм серці
Цілу ніч цимбали,
Скільки хлопців домагались,
Ми ж дурні втікали.
От що значить, коли Місяць
Світить над водою,
От що значить, як не ладно
В нас із головою.
25.6.1999 р.

НЕ МОЖУ РОЗГАДАТЬ
От скільки літ уже живу
Й не можу розгадать,
Чому, як жінка з іншим ходить,
То всі на неї кажуть б..дь?
23.6.1999 р.

ХАЙ ЗНАЮТЬ ВСІ
Хоч знають всі, що я – повія,
Та знаю будуть всі мовчать,
Й ніїто не скаже чоловіку,
Що всім селом мене хотять.
Хай знають всі, що я повія,
Але мені на це начхать,
Бо надто цю люблю роботу,
І знаю я – кому як дать...
23.6.1999 р.

ДУША ПОЕТА
В поета душа "нарозпашку"
Й від неї щедріших нема,
І любить не просто він Машку,
За те, що вона молода.
Поету начхати на ранги,
Де, хто і який в нього чин.
Бо любить, неначе мустанги,
Гасать по степах голубих.
Поет не потерпить зневаги,
Яке б не було там лице,
Як в серці не знайде відваги,
То словом його допече.
Йому б ордени за відвагу,
За доблесть, за мужність, за честь,
Та в нас тим, хто служить народу,
Куди не підете – там жесть.
13.3.1999 р.

СКІЛЬКИ МОЖНА ВИПИТЬ ЧАЧИ?
– Скільки можна випить чачи?–
Запитав в Петра Дмитро.
– Як є з ким, та ще під настрій –
Можна й більше, як відро.
20.9.1999 р.

ЖИТТЯ ІДЕ
Життя іде, життя вирує,
І хто б нам що не говорив,
Однако він її цілує,
Якщо у поле заманив.
Було так вчора, буде й завтра,
І буде так воно завжди,
Бо всі жінки без дров не можуть,
Так, як мужчини без... біди.
І так було, і так і буде,
Скільки б наш світ не існував,
Аж поки врешті зникнуть люди,
І той, хто їх людьми назвав.
Одні приходять в світ любити,
А інші – шкоди натворить,
Тож будьте пильними, земляни,
І знайте ви кого любить.
22.21999 р.

ЧУЖА
Що є краще від чужої,
Як чужа корона?
Бо своя і дасть й не дасть–
Все одно – ворона.
До чужої як підеш –
Будь зима чи літочко,
Тож очей не відірвеш,
Бо ж вона, як квіточка.
Крутить попою сусідка,
Як тайфун вербою,
От що значить як чужий,
Стрінеться з чужою.
23.6.1999 р. -19.9.1999 р.

КОХАНІЙ
– Сьогодні я б тебе убив,
А я ж тебе колись любив!

ДЕ БІЛЕНЬКІ ХАТИ
Покидають Україну
Її діти босі,
І вважають – буде краще
Так Петру і Фросі.
Ну, напхаєш собі шлунок,
Купиш "Мерседеса",
Але ж Лондон – це не Київ,
Навіть не Одеса.
Будуть в хаті, як в музеї,
Меблі, ковроліни,
Ну а як же дома мати
Та маленькі Ліни?
Як же житимеш без Буга,
Без Десни, без Неньки,
Де вербички, де смерічки,
Де хатки біленькі?
Як же лишиш ти Карпати,
Степи, полонини,
Ті ставочки, ті озера,
Де ростуть модрини?
Як же зможеш залишити
І Дніпро, і небо,
Де і люди роботящі
Та і кріпші нерви?
Їм не треба ні зарплата,
Не страшні суботи,
Їм, аби була кирпата,
Та була робота.
Тут і дихається легко,
І світліше небо,
І малесеньке хлоп’ятко