Втомлені гори

А Чорнобиль – горе людства,
То хіба не є війна?
От чому і бігли люди
Якподалі від Дніпра.
30.11.1989 р.

НЕДОТОРКАНІ
Скільки душ прострелених в потилицю
Шастає сьогодні в небесах,
А убивці, як коти у маслі,
Й досі ще жирують у верхах.
15.8.1992 р.

СПОВІДЬ ПОЕТА
Я хожу читать вірші
Тим, хто їздить "Нивою",
Де хоч трішечки в цеху –
Пахне перспективою.
Я ніколи не писав,
Так сказать, на публіку,
І не стану я читать
За дірки від бубликів.
Просто так я не пишу
І в веселу рубрику,
Як не кинуть сотні дві
За вірші ті рубликів.
Я на честь людську дивлюсь
Як на примітивність,
А тому не признаю
Я таку активність.
Тож, як хочете, щоб я
Вам читав по віршику,
То спочатку заплатіть,
Чим від інших гірший я?
Хто сказав, що я пишу
На сопливу публіку?
Та для цього у нас є
Саша й Петя з Любою.
Не привик я тратить час
І на сантименти,
Щоб весь день читать вірші
За аплодисменти.
6.12.1989 р.

ДОЩІ І ГРОМОВИЦІ
Чому дощ і громовиці
Більш вночі шумлять?
Аби людям працювати
Днем не заважать.
20.5.1995 р.

ПОМІДОРИ
З кожним роком бюрократам
Ставки О! – які дають!
А картопля й помідори
Як гнили, так і гниють.
З кожним роком в агрофірмі
Все упрощення ідуть,
А як бачите, й понині
Винних в тому не знайдуть.
І ніхто не хоче думать,
Де причину ту шукать,
Чому стали помідори
Не по гривні, а по п’ять?
Скрізь кругом аплодисменти,
Скрізь "ура!",
Помідори, бачте, стали,
Як в собаки голова!
Що ж то буде, люди добрі,
Де ж той гад, що кров з нас п’є,
Що живе за наш рахунок
Ще й вказівки нам дає?
І невже ж той помідорчик
З року в рік,
Став вологи більше пити,
Ніж торік?
Чи земля другою стала,
Чи вода,
А можливо, у міністрів
Більше сорому нема?
Це якраз ото й почути
Від міністрів я хотів:
–Хто ж мої чотири гривні
На Олімпі тому з’їв?
6.12.1989 р.

ЩО БУДЕШ РОБИТИ?
– Що ти будеш,– скажи, брате, –
В цім світі робити,
Як не зможеш ти вже гавкать
І людей дурити?
5.10.1995 р.

НЕ ТЕРПЛЮ РАБІВ
Писати оди тим не стану,
Хто на Олімпі в нас сидять,
Бо надто хлопці кровожадні,
За що,скажіть,їх шанувать?
І оди теж писать не стану
Я тим, хто сіють і мовчать,
Бо бідним оди не потрібні,
А дурням – ні за що писать.
А як колись писати стану,
То тим, хто любить свій народ:
Це Іванову й пану Гдляну,
Хто за народ пішов в поход.
6.11.1989 р.

ПРЕЗИДЕНТСЬКА ЧЕСТЬ
Ось ви які – кати мого народу,
Невже, як знищите ви честь,
То вам дадуть винагороду,
І запанує скрізь прогрес?
Чи думаєш, як рот закриєш,
То зразу й підуть піддавки?
О, ні, браток! Де рот закритий –
Там розмовляють кулаки!
І хоч ти все продумав вчасно:
Про недоторканість, про честь…
Та про яку ти честь говориш,
Як стогне мій народ увесь?
А чи про мене ти подумав,
А чи про мій народ згадав,
Як землю, фабрики, заводи –
Своїм бандитам роздавав?
Чи може ти про мене думав
Як на Говерлу піднімавсь,
В той час, як люди помирали?
А ти з дівками розважавсь!?
8.2.1991 р.

ДОБРИЙ ЦАР
Видно, цар любив те діло –
Молоде дівоче тіло,
Коли хлопці воювали –
Ті жінок їх розважали.
Мушу ж я хоч щось робити,
Як нема кому любити!
А то скажуть, як стемніє –
Цар й дітей робить не вміє.
Чи ж не з того царедвору
І повії в нас пішли?
Наплодив той цар немало
Нам тієї секс-краси.
14.12.1989

БЕЗХАТЧЕНКИ
Під лавкою бомжі і тарахтілки
Стоять весь день, щоб взять горілки.
Від "голоду" усі аж отупіли,
Що аж носи у бідних посиніли.
І язиком не можуть ворухнути:
Таке верзуть, аж гидко чути,
Понапиндючують всі брови –
Ждуть молока з-під вражої корови.
Від "голоду" порозпухали морди,
І сунуть в лавку, як татарські орди,