Люсьєн не звик до паризьких оргій; поки вони спускалися сходами, він ще був при розумі, але на свіжому повітрі геть сп’янів і сп’янів огидно. Коралі та її покоївка мусили втягти поета на другий поверх чудового будинку на вулиці Вандом, де жила актриса. На сходах Люсьєн трохи не зомлів, і йому стало зовсім погано.
— Береніко! Швидше чаю! Приготуй чаю! — крикнула Коралі.
— Дарма, це від повітря! — белькотів Люсьєн. — Адже я ніколи стільки не пив.
— Бідолашний хлопчик! Він невинний, як ягня, — казала Береніка, товста нормандка, настільки ж бридка, наскільки Коралі була вродлива.
Кінець кінцем Люсьєн, сам того не тямлячи, опинився в ліжку Коралі. З допомогою Береніки актриса любовно й ніжно роздягла свого поета, як мати роздягає дитину.
— Та дарма, це повітря. Дякую, мамо, — знай белькотів Люсьєн.
— Як гарно він каже «мамо»! — скрикнула Коралі, цілуючи його волосся.
— Яка радість любити такого янгола, панночко! Де ви його зловили? Я й не думала, що чоловік може бути такий вродливий, — сказала Береніка.
Люсьєнові хотілося спати, він не тямив, де він, і нічого не бачив. Коралі піднесла йому випити кілька чашок чаю, потім дала спокій.
— Ні воротарка, ні хтось інший нас не бачив? — спитала Коралі.
— Ні, я сама відчинила вам двері.
— Вікторія нічого не знає?
— Звідки ж їй знати! — відповіла Береніка.
Через десять годин, уже перед полуднем, Люсьєн прокинувся під поглядом Коралі, що милувалась на сплячого. Поет це відчув. Актриса була ще у вчорашній, але огидно поплямленій сукні, і вона хотіла зберегти її як реліквію. Люсьєн збагнув відданість і чуйність справжнього кохання, яке чекає винагороди. Він глянув на Коралі, і в одну мить Коралі роздяглась і вужем ковзнула до Люсьєна. О п’ятій годині поет знову заснув, приспаний божественними втіхами; він мигцем побачив кімнату актриси, всю білу й рожеву, чарівний витвір розкоші, цілий світ вишуканості й чудес, які затьмарювали все, чому Люсьєн дивувався у Флоріни. Коралі уже встала. О сьомій годині вона мала бути в театрі, де грала андалуску. Вона захотіла ще помилуватися на свого поета, який заснув серед насолод; вона була в захваті і ніяк не могла натішитись благородним коханням, яке, поєднуючи хтивість і серце, серце і хтивість, розпалює і те, і те. В цьому обожнюванні коханого, коли дві земні істоти, злиті воєдино любов’ю, почувають себе на небесах, було виправдання Коралі. Та яких почуттів не виправдала б надлюдська врода Люсьєна? Стоячи навколішки, Коралі дивилася на заснулого, щаслива своїм коханням, почуваючи себе освяченою ним. Цей захват порушила Береніка.