— У вас гарні чоботи, добродію, — сказав він Люсьєнові.
— У нього все гарне, — заявила Коралі.
— Я хотів би зробити замовлення у вашого шевця.
— Пхе! — вигукнула Коралі. — Як це тхне вулицею Бурдонне — запитувати адресу шевця! Невже ви станете носити такі чоботи, наче молодий хлопець? Хочете виставити себе на посміх? Ходіть ото у своїх чоботях із закотами, вони дужче пасують статечному чоловікові, який має дружину, дітей, коханку.
— І все ж таки, якби ви скинули один чобіт, добродію, я був би вам вельми вдячний, — затявся на своєму Камюзо.
— Я потім не взую його без гачків, — відповів Люсьєн, почервонівши.
— Береніка піде купить гачки, вони тут згодяться, — сказав торговець глузливим голосом, у якому, проте, бринів розпач.
— Татусю Камюзо, — мовила Коралі, кинувши на купця погляд, сповнений жорстокої зневаги, — майте мужність чесно признатись у своїй ницій підозріливості. Ну ж бо, кажіть напрямки! Вам здається, що Люсьєнові чоботи схожі на мої? Я забороняю вам скидати чоботи, — обернулась вона до поета. — Справді, пане Камюзо, справді це ті самі чоботи, які тоді стояли біля мого каміна! А той, хто їх скинув, тим часом ховався в моїй туалетній кімнаті. Авжеж, авжеж, він почував у мене. Бо ви ж це подумали, хіба ні? Ну і думайте собі, я навіть рада. Бо так воно й було. Я вас зраджую. Ну то й що? Мені це подобається! Вам зрозуміло?
Вона проказала все це спокійно, не гніваючись, і сіла, безтурботно позираючи то на Камюзо, то на Люсьєна, які не сміли глянути один на одного.
— Я повірю всьому, що ви мені скажете, — мовив Камюзо. — Не жартуйте, я беру свої слова назад.
— Або я підла безсоромниця й через те кинулась йому на шию, або я нещасливе створіння і уперше в житті покохала, про що мріють усі жінки. І в тому, і в тому разі мене слід або покинути, або приймати такою, яка я є, — сказала Коралі з царственим жестом, який розчавив бідолашного торговця.
— Про що це вона? — спитав Камюзо; з виразу Люсьєнового обличчя він зрозумів, що Коралі не жартує, і благав, щоб йому сказали неправду.
— Я кохаю панну Коралі, — мовив Люсьєн.
Почувши ці слова, сказані схвильованим голосом, Коралі кинулася своєму поетові на шию, обняла його й обернулась, явивши очам Камюзо прегарну картину двох закоханих.
— Сердешний Мюзо, забирай усе, що ти мені дав, я нічого твого не хочу, я до нестями закохалася в цього хлопчика, і не за його розум, а за його красу. Краще я житиму з ним в убогості, аніж з тобою в розкошах.
Камюзо впав на крісло, затулив обличчя долонями і не сказав ні слова.
— Хочете, щоб ми звідси пішли? — запитала вона з жорстокою байдужістю в голосі.
У Люсьєна мороз пішов поза спиною на думку, що доведеться взяти собі на плечі такий тягар: актрису, жінку, домашнє господарство.
— Залишайся, Коралі, тут усе належить тобі, — сказав купець тихим і журним голосом, що виходив із самих глибин душі. — Я нічого в тебе не заберу. Правда, обстанови тут на шістдесят тисяч франків, але я навіть припустити собі не можу, щоб моя Коралі жила в злиднях. І все ж таки тобі доведеться нелегко. Пан де Рюбампре, хоч який великий у нього талант, утримувати тебе не зможе. Ось що означає бути старим — нещаслива наша доля! Дозволь, Коралі, я хоч іноді відвідуватиму тебе. Я ще можу тобі згодитися, та й, відверто признаюся, без тебе мені несила жити.
Лагідне смирення бідолахи, якого позбавили щастя в ту саму мить, коли він почував себе на вершині блаженства, глибоко розчулило Люсьєна. Але Коралі лишилася незворушна.
— Приходь, мій сердешний Мюзо, приходь, коли хочеш, — сказала вона. — Я більше тебе любитиму, коли не буду змушена вдаватися до обману.
Камюзо був начебто задоволений, що його не прогнали з цього земного раю; хоч віднині йому судилося тут тільки страждати, але він мав надію колись поновити свої права, покладаючись на мінливості паризького життя та на спокуси, які підстерігали Люсьєна. Старий хитрун подумав, що рано чи пізно цей юний красень дозволить собі невірність, і саме для того, щоб шпигувати за ним, щоб згубити його в очах Коралі, він і хотів лишитися їхнім близьким приятелем. Така ницість справжньої пристрасті вжахнула Люсьєна. Камюзо запропонував пообідати у Вері, в Пале-Роялі, і його запрошення прийняли.