«Видатні твори завжди спричиняють бурхливі суперечки. Цього тижня одна газета написала так і так про книжку Натана, а друга дала рішучу відсіч». Ти розгромиш обох критиків — і Ш., і Л., — принагідно відпустивши кілька приємних слів на адресу моєї першої статті в «Деба», і на закінчення оголосиш, що Натанова книжка — це найкращий твір нашого часу. Сказати так — це те саме, що не сказати нічого, так пишуть про кожну книжку. Протягом одного тижня ти заробиш чотири сотні франків, а крім того, матимеш приємність де-не-де написати й правду. Розумні люди погодяться або з Ш., або а Л., або з де Рюбампре, а може, навіть з усіма трьома. Міфологія — один з великих винаходів людства — помістила істину на дно колодязя, звідки її можна витягти на світло, тільки зачерпнувши відром. А ти запропонуєш читачам аж троє відер істини, замість одного. Ось так, мій друже. Сідай і пиши!
Люсьєн був приголомшений. Блонде цмокнув його в обидві щоки й сказав:
— Ну, я пішов до своєї крамнички.
І всі зразу заквапилися до своїх крамничок. Для цих людей, обдарованих нещадним і гострим розумом, газета була всього лише крамничкою. Домовилися зустрітись увечері в Дерев’яних галереях, де Люсьєн мав підписати угоду з Доріа. Того дня Флоріна й Лусто, Люсьєн і Коралі, Блонде й Фіно обідали в Пале-Роялі — там дю Брюель пригощав директора Драматичної панорами.
— Вони мають слушність! — вигукнув Люсьєн, залишившись наодинці з Коралі. — Смертні — прості іграшки в руках сильних людей! Чотири сотні франків за три статті! Догро ледве погоджувався дати стільки за книжку, над якою я трудився цілих два роки.
— Пиши критику, розважайся! — сказала Коралі. — Хіба сьогодні ввечері я не перевтілююсь у андалуску, завтра — в циганку, а якогось іншого дня — в чоловіка? Роби, як і я, блазнюй заради грошей, і будьмо щасливі!
Люсьєн, захоплений своєю двоїстою роллю, осідлав примхливого мула, сина Пегаса та Валаамової ослиці. Поки вони з Коралі прогулювались у Булонському лісі, він витав у просторах думки, відкриваючи для себе дивовижну красу в розумуваннях Блонде. Він пообідав, як обідають щасливі люди, підписав у Доріа угоду, за якою передав у його повну власність рукопис «Стокроток», не вбачаючи у цьому ніякої незручності для себе. Потім навідався до редакції своєї газети, написав статтю на дві шпальти й повернувся на вулицю Вандом. Наступного ранку Люсьєн відчув, що вчорашні думки щедро проросли в його мозку; так завжди буває з тими, чий мозок ще не виснажений і сповнений творчих соків. Поет щиро тішився, обмірковуючи свою нову статтю, він узявся за неї з великим запалом. Під його пером заіскрилися блискучі вислови, які народжуються в суперечності. Він писав дотепно й насмішкувато, він навіть піднявся до цікавих міркувань про почуття, ідеї та образи в літературі. Він мислив тонко й вигадливо і, щоб якомога переконливіше похвалити Натана, поновив свої перші враження від читання його книжки в літературному кабінеті Торговельного двору. З нещадного і дошкульного критика, з ядучого гумориста він перетворився на поета; він кадив хвалу своїми заключними розміреними фразами, як ото кадять перед вівтарем ладан.