— Як Флоріна дійшла до такого життя? — запитав Люсьєн.
— Матіфа зрадив нас, — відповів Лусто. — Ми його втратили. Але якщо Флоріна захоче, він дорого заплатить за свій негідний вчинок. Я тобі потім усе розкажу...
Через три дні після марної спроби Люсьєна виправити в Лусто борг, двоє коханців сумно снідали, сидячи біля каміна у своїй розкішній спальні. Береніка підсмажила їм яєчню, поставивши сковорідку просто на жар у камін, бо кухарку розрахували, як і кучера, і всіх інших слуг. Опечатані меблі продати було неможливо. В домі не лишилося жодної золотої або срібної речі, жодної цінності — тільки ломбардні квитанції, що утворили вельми повчальний томик у одну восьму аркуша. Береніка зберегла два столові прибори. Газета зробила Люсьєнові й Коралі неоціненні послуги: страх розсердити журналіста, здатного знеславити їхні заклади, стримував кравця, швачку та модистку від надто рішучих заходів.
Молодята ще снідали, коли з’явився Лусто.
— Ура! — вигукнув він. — Хай живе «Лучник Карла Дев’ятого»! І до того ж я сплавив на сто франків книжок, діти мої! Поділимось!
Він передав Коралі п’ятдесят франків і послав Береніку пошукати чогось поживнішого на сніданок.
— Учора Гектор Мерлен і я обідали з видавцями й умілими натяками підготували продаж твого роману. Ти, мовляв, провадиш переговори з Доріа; але Доріа — скнара, він не хоче дати тобі більше, ніж чотири тисячі франків за дві тисячі примірників, а ти просиш шість тисяч. Ми проголосили тебе вдвічі геніальнішим за Вальтера Скотта. О! У тебе напохваті незрівнянні романи! Ти пропонуєш не книжку, а надзвичайно вигідне діло; ти не просто автор більш або менш талановитого роману, ти даєш повне зібрання творів! Фраза «зібрання творів» улучила в ціль. Отож добре затям свою роль і знай, що у тебе в портфелі лежать готовісінькі «Фаворитка, або Франція за Людовіка XIV»; «Котильйон І, або Перші дні Людовіка XV»; «Королева й кардинал, або Париж за часів Фронди»; «Син Кончіні, або Інтрига Рішельє»... Назви цих романів буде подано на обкладинці «Лучника». Такий маневр ми називаємо роздувати успіх. Назви книжок красуються на палітурці, аж поки стануть широко відомі, а здобути славу значно легше за твори ненаписані, ніж написані. «Книжка друкується» — це найвища запорука успіху! А зараз нумо веселитись! Ось і шампанське. Можеш уявити собі, Люсьєне, як витріщилися наші видавці — очі стали у них, мов блюдця... До речі, блюдця у вас іще є?
— Їх описано, — сказала Коралі.
— Щиро співчуваю і далі розповідаю, — провадив Лусто. — Видавці повірять у існування всіх твоїх рукописів, якщо побачать бодай один. Вони завжди вимагають рукописи на перегляд, а потім удають, ніби прочитали їх. То й нехай собі вдають, будьмо до них поблажливі: ясно, що видавці книжок не читають, інакше вони не друкували б їх стільки. Гектор і я дали зрозуміти їм, що за п’ять тисяч франків ти ладен відступити три тисячі примірників у двох виданнях. Дай-но мені рукопис «Лучника». Післязавтра ми снідаємо у видавців, і ми їх укоськаємо!
— А хто вони такі? — запитав Люсьєн.
— Два компаньйони, хлопці славні й досить-таки чесні у справах, а звати їх Фандан і Кавальє. Один — колишній головний прикажчик торгового дому «Відаль і Поршон», другий — найспритніший агент на набережній Августинців. Їхня фірма існує вже близько року. Зазнавши деяких збитків на виданні перекладних англійських романів, хлопці захотіли тепер повернути втрачене, перекинувшись на романи вітчизняні. Ходять чутки, ніби ті двоє торговців друкованим мотлохом ризикують чужими капіталами, але тобі, гадаю, байдуже, кому раніш належали гроші, які ти покладеш собі до кишені.
Через день обох журналістів запросили на сніданок на вулицю Серпант у той самий квартал, де Люсьєн колись жив. А Лусто й досі зберігав там за собою кімнату на вулиці Лагарп, і поет, зайшовши по свого приятеля, побачив його квартиру в тому самому жалюгідному стані, в якому вона була ще тоді, коли він тільки увійшов до літературного світу. Але Люсьєна вже ніщо не дивувало; адже відтоді він пройшов добру школу, яка відкрила йому всю зрадливість долі газетяра. Провінційний геній отримав, поставив на карту й програв не один гонорар за статті, водночас утративши охоту писати їх; він настрочив не одну шпальту за дотепними рецептами, що їх колись повідомив йому Лусто, як вони йшли з вулиці Лагарп у Пале-Рояль. Потрапивши в залежність від Барбе й Бролара, він збував книжки і торгував театральними квитками; він не відступав ні перед огудою, ні перед улесливою хвалою. І в цю мить він тільки радів на думку, що використає Лусто для своєї вигоди, перш ніж обернутися спиною до лібералів, яких він сподівався надалі паплюжити тим дошкульніше, що аж надто добре їх вивчив. У свою чергу й Лусто поживився коштом Люсьєна; він отримав від Фандана та Кавальє готівкою п’ятсот франків комісійних за те, що знайшов цього майбутнього Вальтера Скотта для видавців, котрі прагнули роздобути для себе Скотта французького.