— Отже, шантаж — це гаманець або життя?
— Страшніше, — відповів Лусто. — Шантаж це гаманець або честь. Скажімо, позавчора в одній газетці — а її власникові було відмовлено в кредиті — з’явилося повідомлення, що завдяки дивовижній випадковості в руках солдата королівської гвардії опинився прикрашений діамантами годинник з репетиром, який належав одній значній особі, й було обіцяно розповісти про цю подію, гідну «Тисяча й однієї ночі». Значна особа поквапилася запросити головного редактора газети до себе на обід. Звичайно, головний редактор дещо виграв, але історія сучасних звичаїв утратила анекдот про незвичайні пригоди годинника. Щоразу, коли побачиш, як газета метає грім і блискавку проти когось із можновладців, знай: під цим криється або відмова дисконтувати вексель, або небажання зробити послугу. Багаті англійці, як вогню, бояться такого шантажу, а надто коли йдеться про їхнє особисте життя. Більшість таємних прибутків британської преси, куди розбещенішої, ніж наша, надходить саме з цього джерела. Порівняно з ними — ми діти! В Англії за листа, який може когось знеславити, платять п’ять-шість тисяч франків, і тільки для того, щоб потім перепродати його значно дорожче.
— То на чому ж ти хочеш зловити Матіфа? — запитав Люсьєн.
— А ось на чому, хлопче, — сказав Лусто. — Цей нікчемний гендляр писав Флоріні прекумедні листи. Орфографія, думки, стиль — усе сміхота неймовірна. Матіфа дуже боїться дружини; отож ми маємо змогу завдати йому удару в його ж таки родинному гнізді, де під захистом своїх ларів і пенатів він почуває себе в цілковитій безпеці — причому не називаючи прізвища, щоб він не надумався подати на нас у суд. Уяви собі його лють, коли він побачить на сторінках газети перший розділ моралістичного роману під заголовком «Пристрасть москательника» після відвертого й чесного застереження, що до рук редактора такої-то газети цілком випадково потрапили листи, в яких чесний крамар говорить про Купідона, листи, в яких він пише «завсіди» замість «завжди» і запевняє, ніби Флоріна допомагає йому переходити через пустелю життя, а це дає привід думати, що він вважає її за верблюда. Коротко кажучи, в цьому прекумедному листуванні матеріалу вистачить, щоб тижнів зо два розважати читачів. Москательникові пообіцяють, що його дружина отримає анонімного листа, в якому всі ці жарти буде розтлумачено. Але Флоріна, чи захоче вона взяти участь у такому цькуванні Матіфа? Флоріна ще мас принципи, а точніше висловлюючись — надії. Можливо, вона захоче зберегти ті листи до кращої нагоди і здобути з них вигоду для самої себе. Флоріна підступна, вона моя учениця. Та коли вона довідається, що пристав комерційного суду жартувати не збирається, коли Фіно піднесе їй пристойний дарунок або подасть надію на ангажемент, вона вручить мені листи, а я передам їх Фіно в обмін на дзвінку монету. Фіно пошле до Матіфа свого дядька, і Жірудо примусить москательника здатися.
Це признання витверезило Люсьєна, і він насамперед подумав, що в нього дуже небезпечні друзі; потім подумав, що з ними не варт сваритися, бо їхній страхітливий вплив ще може йому знадобитися в тому випадку, коли маркіза д’Еспар, пані де Баржетон і Шатле не дотримають своєї обіцянки. Розмовляючи, Етьєн і Люсьєн звернули на набережну й незабаром опинилися перед жалюгідною крамничкою Барбе.
— Барбе, — звернувся Етьєн до книготорговця, — у нас на п’ять тисяч векселів Фандана й Кавальє терміном на шість, дев’ять і дванадцять місяців. Бажаєте дисконтувати їх?
— Беру за тисячу екю, — незворушно сказав Барбе.
— Тисячу екю! — скрикнув Люсьєн.
— Ніхто вам стільки не дасть, — відповів книготорговець. — Ті панове прогорять — і трьох місяців не мине. Проте вони, я знаю, видали дві гарні книжки. Але продаж іде туго, а чекати вони не можуть. Я куплю в них ті тиражі за готівку й заплачу їхніми ж векселями. Так я вигадаю дві тисячі франків на купівлі товару.
— Ти згоден втратити дві тисячі франків? — запитав Етьєн у Люсьєна.
— Ні! — вигукнув поет, наляканий цими аж надто невигідними умовами своєї першої фінансової операції.
— Даремно! — сказав Етьєн.
— Ніхто й ніде не візьме цих векселів, — сказав Барбе. — Ваша книжка — остання ставка Фандана і Кавальє, вони можуть надрукувати її, тільки залишивши в заставу частину тиражу на складі друкарні. Успіх порятував би їх хіба на півроку, і рано чи пізно вони неминуче вилетять у трубу. Ті хлопці більше спорожняють келихів, ніж продають книжок. Для мене їхні векселі — це нагода прокрутити вигідне діло, і тому я згоден дати ціну набагато вищу, ніж та, яку дадуть вам дисконтери, котрі ще стануть зважувати, чого вартий кожен підпис. Розрахунок дисконтера спирається на те, чи може він бути певен, що кожний із трьох підписів на векселі дасть йому на випадок збанкрутування тридцять відсотків. А у вас тільки два підписи, і жоден з них навіть десяти процентів не вартий.