— А ось і наш красень Люсьєн, — сказав Фіно, підводячи до нього де Люпо, з яким він у ту хвилину розмовляв, і потискуючи поетові руку з котячою ніжністю облудної дружби. — Я не знаю нікого, хто б так швидко вибився нагору, як він, — провадив Фіно, позираючи то на Люсьєна, то на доповідача прохань. — В Парижі можливі два різновиди успіху: успіх матеріальний — тобто гроші, які кожен може нажити, й успіх моральний — це зв’язки, становище, доступ у світ, недосяжний для інших, хай би вони й домоглися багатства. Але мій друг...
— Наш друг, — сказав де Люпо, обдарувавши Люсьєна ласкавим поглядом.
— Наш друг, — вів далі Фіно, поплескуючи Люсьєна по руці, якої він не випускав зі своїх рук, — піднявся й тут дуже високо. Зрештою, в Люсьєна аж надто великі переваги: він талановитіший і розумніший, ніж його заздрісники, а крім того, він напрочуд гарний із себе. Колишні друзі не можуть простити Люсьєнові його щастя, вони твердять, ніби йому просто поталанило.
— Такий талан, — підхопив де Люпо, — ніколи не випадає дурням або людям нікчемним. Хто насмілився б назвати таланом долю Бонапарта? Адже й до нього було два десятки генералів, котрі могли б очолити Італійську армію, як і сьогодні є сотні молодих людей, що хотіли б проникнути до мадмуазель де Туш. До речі, друже, у світі її вже ладять вам у дружини! — сказав де Люпо, поплескуючи Люсьєна по плечу. — О, ви у великій шані! Маркіза д’Еспар, пані де Баржетон і графиня де Монкорне марять вами! Сьогодні вас запрошено на вечірку до пані Фірміані, так? А завтра ви на рауті в герцогині де Гранльє?
— Так, — відповів Люсьєн.
— Дозвольте відрекомендувати вам пана дю Тійє, банкіра, молодого чоловіка, гідного вас. Він за короткий час надбав велике багатство.
Люсьєн і дю Тійє вклонились один одному, розговорилися, й банкір запросив поета до себе на обід. Фіно й де Люпо, двоє людей із проникливим розумом, людей, які знали один одного надто добре, щоб за всіх обставин залишатись приятелями, поновили перервану розмову. Вони відійшли від Люсьєна, Мерлена, дю Тійє й Натана, що гомоніли між собою, й попрямували до одного з диванів, які стояли у фойє Водевіля.
— До речі, любий друже, скажіть мені ось що, — звернувся Фіно до де Люпо. — Люсьєн справді перебував під високим заступництвом? Працівники моєї газети просто-таки зненавиділи його і готують проти нього змову. Перш ніж посприяти їм у цьому, я хотів би порадитися з вами. Чи не слід мені розладнати їхні задуми й прислужитись йому?
Запала коротка мовчанка, протягом якої доповідач прохань і Фіно пильно подивились один одному у вічі.
— Невже ви, друже, — сказав де Люпо, — всерйоз могли подумати, що маркіза д’Еспар, Шатле і пані де Баржетон, яка виклопотала для барона посаду префекта Шаранти і графський титул, прагнучи в усій пишноті повернутись до Ангулема, невже ви могли подумати, що вони подарують Люсьєнові його дошкульні випади? Вони заманили його в роялістську партію, сподіваючись його знищити. Сьогодні ті дами тільки й шукають приводу, щоб порушити обіцянку, дану тому хлопчиськові. Допоможіть їм знайти такий привід і ви неабияк прислужитеся обом жінкам, при нагоді вони вам віддячать. Маркіза й пані де Баржетон звірили мені свою таємницю, і я просто вражений тим, як палко ненавидять вони цього хлопчика. Люсьєн міг би приборкати свого найлютішого ворога, пані де Баржетон, припинивши напади на неї на тих умовах, які люблять виконувати всі жінки, — ви мене зрозуміли? Він гарний із себе, він молодий, він міг би втопити ненависть у потоках кохання, і тоді напевне став би графом де Рюбампре. Чапля знайшла б для нього тепле місце при дворі, якусь вигідну посаду! Люсьєн міг би стати чудовим читцем для Людовіка Вісімнадцятого або, скажімо, бібліотекарем, або доповідачем невідомо чого, або розпорядником у справі видатків на монарші розваги. Але дурник прогавив нагоду. Можливо, саме тому його й зненавиділи. Замість поставити свої умови, він прийняв їхні. Того дня, коли Люсьєн щиро повірив у обіцянку виклопотати для нього королівський указ, барон Шатле, можна сказати, домігся свого найбільшого успіху. Коралі згубила цього хлопчика. Якби актриса не була його коханкою, він знову почав би упадати коло Чаплі, й він би її здобув.