— Я приніс векселі, ласкавий пане. Візьміть їх у мене, і я буду вам безмежно вдячний, — сказав Люсьєн, стоячи перед купцем, який і не подумав підвестися з крісла.
— Ви у мене вже дещо взяли, добродію, — сказав Камюзо. — Я не забув.
Тоді Люсьєн, нахилившись над самим вухом торговця, аж той почув, як калатає серце в приниженого поета, розповів йому про скруту Коралі. В наміри Камюзо не входило, щоб Коралі провалилася. Слухаючи Люсьєна, купець з посмішкою роздивлявся підписи на векселях. Будучи членом комерційного суду, він добре знав, хто з видавців у якому становищі. Він дав Люсьєнові чотири з половиною тисячі франків, поставивши за умову, щоб той зазначив у передаточному написі на векселі: «Сплачено шовковими товарами». Отримавши гроші, Люсьєн негайно пішов до Бролара й щедро йому заплатив, щоб забезпечити Коралі цілковитий успіх. Бролар пообіцяв прийти і справді прийшов на генеральну репетицію — домовитися, в яких місцях вистави його «римляни» мають славити актрису, вдаряючи у свої литаври з людської плоті. Решту грошей Люсьєн віддав Коралі, не сказавши їй про свої відвідини Камюзо; він заспокоїв актрису й Береніку, що вже не знали, на які кошти вести господарство. Мартенвіль, один з найкращих у ті часи знавців театру, кілька разів приходив допомагати Коралі вчити роль. Люсьєн заручився обіцянкою кількох журналістів, що писали в роялістські газети, дати схвальний відгук; він ще не передчував лиха. Та лихо вже було близько, і переддень виступу Коралі став для Люсьєна справді фатальним днем. Вийшла друком книжка д’Артеза. Головний редактор газети, в якій працював Гектор Мерлен, дав книжку на відгук Люсьєнові, як критику, здатному розгромити будь-який твір; цю сумну славу поет завдячував своїм статтям про Натана. В редакції було повно людей, зійшлись усі працівники газети. Прийшов туди й Мартенвіль — уточнити одне питання з приводу загальної полеміки, піднятої роялістськими газетами проти газет ліберальних. Натан, Мерлен, усі працівники «Ревей» розмовляли про успіх газети Леона Жіро, — вона виходила двічі на тиждень, — успіх тим небезпечніший, що тон газети був поміркований, розважливий, стриманий. Почалася розмова про гурток на вулиці Чотирьох Вітрів, його називали Конвентом. Було вирішено, що роялістські газети розпочнуть війну не на життя, а на смерть з цими небезпечними супротивниками — адже саме вони почали здійснювати ідеї, які привели до виникнення руху «доктринерів», тієї знаменитої секти, що згодом повалила Бурбонів, коли до неї з почуття дрібної помсти приєднався найславетніший письменник із роялістського табору. Д’Артез, чиї монархічні переконання були нікому не відомі, підпав під анафему, оголошену всьому гурткові, й мав стати першою жертвою. Його книжку засудили на розтерзання, згідно з класичним виразом тієї епохи. Люсьєн відмовився написати статтю. Його відмова викликала справжню бурю серед визначних діячів роялістської партії, що прийшли на цю зустріч. Люсьєнові було прямо заявлено, що мати свої окремі погляди новонаверненому не випадає; якщо йому не до вподоби служити монархії та релігії, хай вертається до свого колишнього табору. Мерлен і Мартенвіль відвели поета вбік і по-дружньому застерегли його від необміркованого вчинку: якщо роялістські та урядові газети не захочуть захистити Коралі, вона стане безпорадною жертвою ліберальних журналістів, які заприсяглися в ненависті до нього.
У противному ж разі перший виступ актриси на сцені Жімназ спричинить запеклу суперечку на сторінках газет, і це принесе їй славу, про яку мріють усі жінки театрального світу.