— Ви добре володієте шпагою? — запитав Люсьєна де Марсе.
— В руках ніколи не тримав.
— А пістолетом? — поцікавився Растіньяк.
— Жодного разу в житті не стріляв із пістолета.
— Випадок на вашому боці. Ви страшний супротивник, ви можете вбити того чоловіка, — сказав де Марсе.
Коли Люсьєн повернувся додому, Коралі, на щастя, вже спала. Того вечора актрисі несподівано випало зіграти в одній невеличкій п’єсі, й вона втішилася за свої невдачі, здобувши нарешті цілком заслужені й неоплачені оплески. Після цієї вистави, якої вороги Коралі не змогли передбачити, директор театру більше не вагався доручити їй головну роль у п’єсі Каміля Мопена, бо йому, зрештою, пощастило розкрити причину провалу Коралі під час її першого виступу. Роздратований підступами Флоріни й Натана проти актриси, яку він цінував, директор пообіцяв Коралі, що адміністрація театру її підтримає.
О п’ятій ранку Растіньяк заїхав до Люсьєна.
— Ну, друже, ваша нора цілком пасує до вашої вулиці, — сказав він замість привітання. — Приїдьмо перші на місце зустрічі. Це добрий тон, а ми повинні подавати приклад.
— Програма в нас така, — сказав де Марсе, коли фіакр в’їхав у передмістя Сен-Дені. — Ви стріляєтесь на пістолетах, відстань двадцять п’ять кроків, при бажанні можете зійтися на п’ятнадцять. Кожен ступає п’ять кроків і робить три постріли, не більше. Хай там що буде, ви повинні на цьому закінчити. Ми заряджаємо пістолети вашого супротивника, а його секунданти — ваші. Зброю вибрали у крамничці зброяра всі чотири секунданти спільно. Будьте певні, ми допомогли випадку: пістолети кавалерійські.
Життя для Люсьєна перетворилося на лихий сон. Йому було цілком байдуже — жити чи померти. Мужність, притаманна самогубцям, допомогла йому, і він з’явився перед свідками свого поєдинку в шляхетному одінні хоробрості. Він не зрушив зі свого місця. Цю безтурботність сприйняли як холодний розрахунок; поета визнали за людину сміливу. Мішель Кретьєн підійшов на всі дозволені йому п’ять кроків. Обидва вистрелили водночас, оскільки образу погодилися вважати взаємною. За першим пострілом куля Кретьєна дряпнула Люсьєнове підборіддя, а куля Люсьєна пролетіла на десять футів над головою супротивника. За другим пострілом Мішелева куля застрягла в комірі поетового сюртука; на щастя, комір був стебнований і підшитий проклеєним полотном. За третім пострілом куля увійшла Люсьєнові в груди, й він упав.
— Убитий? — запитав Мішель.
— Ні, — сказав хірург, — він одужає.
— Жаль, — відповів Мішель.
— А й справді, жаль! — повторив Люсьєн, заливаючися слізьми.
Опівдні бідолашний хлопець уже лежав удома на своєму ліжку; щоб допровадити його туди, знадобилося п’ять годин і безліч застережних заходів. Хоч життю пораненого й не загрожувала пряма небезпека, його стан вимагав дбайливого догляду: гарячка могла призвести до згубних ускладнень. Коралі тамувала в собі розпач і горе. Весь той час, поки її друг був у тяжкому стані, вона не спала ночами, сидячи з Беронікою біля його постелі та розучуючи ролі. Так минуло два місяці. Не раз сердешна дівчина мусила веселитись і сміятися на сцені, тим часом як подумки вона твердила: «Може, в цю хвилину мій бідолашний Люсьєн помирає!»
Протягом усього того часу хворого лікував Б’яншон. Своє життя поет завдячував цьому глибоко ображеному другові, якому д’Артез, щоб виправдати бідолаху, потай від інших розповів про те, як Люсьєн приходив до нього. Одного разу, коли Люсьєн опритомнів — у нього була нервова гарячка в тяжкій формі, — Б’яншон, запідозривши д’Артеза у великодушній брехні, сам розпитав хворого; Люсьєн сказав, що він нічого не писав про д’Артезову книжку, крім однієї серйозної й грунтовної статті, надрукованої в газеті Гектора Мерлена.
Наприкінці першого місяця Люсьєнової хвороби фірма «Фандан і Кавальє» оголосила себе неспроможною. Б’яншон сказав актрисі, щоб вона приховала від Люсьєна цей жорстокий удар. Знаменитий роман «Лучник Карла IX», виданий під безглуздим заголовком, не мав анінайменшого успіху. Щоб виторгувати бодай трохи грошей перед тим, як оголосити про збанкрутування фірми, Фандан нишком від Кавальє оптом продав роман бакалійникам, які збували його по низькій ціні разом зі своїми товарами. О тій порі Люсьєнова книжка прикрашала парапети паризьких мостів і набережних. Книгарня, що на набережній Августинців, була придбала певну кількість примірників роману й зазнала значних збитків унаслідок раптового падіння ціни: чотири томи в одну дванадцяту аркуша, куплені за чотири франки п’ятдесят сантимів, доводилося тепер віддавати за два з половиною франки. Книгопродавці зчинили страшенний галас, газети й далі зберігали глибоку мовчанку. Барбе не передбачив такої халепи, він вірив у талант Люсьєна; всупереч своєму звичаю він ризикнув купити аж дві сотні примірників, і тепер загроза великих збитків доводила його до нестями, він кляв Люсьєна на чім світ. Зрештою, Барбе прийняв героїчне рішення: з упертості, властивої скнарам, він склав свої примірники роману в куток складу й полишив іншим книготорговцям збувати книжку за безцінь. Пізніше, в 1824 році, коли чудова передмова д’Артеза, високі якості самого твору та дві статті Леона Жіро здобули «Лучникові» заслужену славу, Барбе розпродав свої примірники по десять франків. Хоч як пильнували Береніка та Коралі, вони не змогли заборонити Гекторові Мерлену прийти навідати умирущого друга; і він дав поетові випити крапля по краплі всю чашу з тим гірким