— Ви могли б, — сказав йому якось один із братів Куенте, — працювати фактором у великій друкарні й отримувати по шість франків на день, а з вашою кмітливістю ви рано чи пізно увійшли б до паю в справах.
— А яка мені користь із того, що я кмітливий? — відповів Серізе. — Я сирота, наступного місяця мене заберуть до війська, і, якщо я витягну жереб, хто внесе за мене викуп?..
— Якщо ви будете потрібні роботодавцеві, то чому б і не дати вам суми, потрібної для викупу? — відповів багатій-фабрикант.
— Чи не мій Простак мене викупить? — кинув Серізе.
— А власне, чом би й ні? Якщо він розгадає таємницю...
Цю фразу було сказано таким тоном, що вона могла пробудити найпоганіші думки в того, хто її почув. Недарма ж Серізе подивився на паперового фабриканта поглядом, промовистішим за будь-яке запитання. Багатій мовчав, і Серізе обережно заговорив:
— Я не знаю, чим заклопотаний мій хазяїн, але не така він людина, щоб шукати золото в складальній касі.
— Тримайте, друже, — сказав фабрикант, узявши шість аркушів молитовника, друкованого для єпархії, й простягуючи їх Серізе. — Якщо встигнете до завтра виправити ці аркуші, отримаєте вісімнадцять франків. Ми люди не злі — нехай і фактор нашого конкурента заробить трохи грошей! До речі, пані Сешар, здається, вирішила вкласти усі свої кошти у видання «Пастушого календаря». Ця витівка дорого їй обійдеться. Здавалось би, нам вигідно, аби вона вщент розорилася, та я ж уже сказав, ми люди не злі, й ви краще остережіть її, що ми теж випускаємо такий календар... Хай знає, вона не перша вийде на ринок...
Тепер не важко здогадатися, чому Серізе так барився зі складанням календаря.
Довідавшіїся, що Куенте збираються розладнати її скромний задум, Єва вжахнулася, і все ж таки їй хотілося бачити доказ відданості в досить лицемірному застереженні Серізе про загрозу конкуренції. Але незабаром вона помітила, що її єдиний складач виявляє надто гостру цікавість, яку вона, одначе, була схильна виправдати його віком.
— Серізе, — сказала вона йому одного ранку, — замість того щоб закінчити складання календаря, ви вічно стовбичите у дверях, чатуючи на пана Сешара. Прагнучи підгледіти, що він там ховає, ви вистежуєте його у дворі, коли він виходить із майстерні для відливання валків. Це дуже негарно з вашого боку. Навіть я, дружина, і то шаную його таємницю й беру на себе важкі обов’язки, аби дати йому змогу цілком зосередитись на своїй роботі. Якби ви не згаяли стільки часу, календар був би готовий, Кольб уже продавав би його, і Куенте не змогли б завдати нам великої шкоди.
— Даруйте, хазяйко! — відповів Серізе. — Чи вам мало того, що за свої сорок су я складаю щодня на всі сто су? Та якби я вечорами не вичитував коректуру для братів Куенте, мені довелося б харчуватись повітрям!
— Ви ще зовсім молодий — і такий невдячний. Ви далеко підете, — сказала Єва, прикро вражена не так докорами Серізе, як брутальністю його тону, зухвалою позою і нахабним поглядом.
— Чи далеко підеш, коли твій хазяїн — баба. У них сім п’ятниць на тиждень!
Глибоко ображена у своїй жіночій гідності, Єва обпекла Серізе гнівним поглядом і піднялася до себе. Коли Давід прийшов обідати, вона спитала:
— Ти певен, любий, у тому шалапуті Серізе?
— Серізе? — перепитав Давід. — Та я ж виховав цього хлопчиська, навчив його коректуру правити, за складальну касу поставив — одне слово, він завдячує мені все! Хіба запитують у батька, чи він певен у своєму сині?