Єва сказала чоловікові, що Серізе вичитує коректури для братів Куенте.
— Бідолашний хлопець! Треба ж йому на щось жити, — відповів Давід із покірливістю хазяїна, який відчуває провину перед своїм вірним слугою.
— Хай і так, любий, але яка різниця між поведінкою Кольба і поведінкою Серізе! Кольб щодня виходжує по двадцять льє, витрачає п’ятнадцять, а то й двадцять су, приносить нам сім, вісім або й дев’ять франків за продані легенди і ніколи не бере більше, ніж свої двадцять су, . яких ледве вистачає на оплату його видатків. Кольб скоріш дав би руку собі відтяти, ніж доторкнувся б до верстата Куенте. І за тисячу екю не став би він порпатись у відходах, які ти викидаєш на подвір’я, а Серізе підбирає їх і роздивляється.
Високим душам нелегко змусити себе повірити в зло, у невдячність, і потрібна жорстока наука життя, щоб зони збагнули всю глибину людської ницості. Проте згодом, коли їхнє навчання в цьому закінчено, вони підносяться до поблажливості, яка є найвищим ступенем зневаги.
— Ет! Звичайна цікавість паризького хлопчака! — сказав Давід.
— Ану, мій друже, зроби таку ласку: зайди до майстерні та глянь, скільки склав твій паризький хлопчак за місяць, а тоді скажеш мені, чи за цей місяць можна було випустити наш календар...
По обіді Давід сам переконався, що календар можна було випустити за тиждень. Тут-таки він довідався, що Куенте видають подібний і вирішив прийти на допомогу дружині. Він звелів Кольбові тимчасово припинити розпродаж лубочних легенд і особисто взявся керувати роботою в майстерні. Він запустив верстат, на якому мав працювати Кольб разом з Маріон, а сам тим часом став із Серізе до іншого, наглядаючи за друкуванням різнокольорових картинок. Кожен колір вимагає окремої відбивки. Отож малюнок на чотири фарби треба тиснути чотири рази. Через те на «Пастуший календар» витрачають учетверо більше праці, й видають його виключно провінційні друкарні, де вартість робочих рук і відсотки на вкладений у справу капітал дуже низькі. Тому за цю невигадливу книжечку ніколи не беруться друкарні, що випускають у світ вибагливо оформлені твори. Уперше, відтоді як Сешар-батько відійшов від справ, у старій друкарні запрацювали зразу два верстати. Хоча в своєму жанрі цей календар був справжнім витвором мистецтва, Єва мусила віддавати його рознощикам по два ліари за штуку, бо брати Куенте відступали свій за три сантими; чимало втративши на продажі оптом, вона почасти надолужила збитки на торгівлі вроздріб, тобто на тих примірниках, що їх розносив і продавав Кольб; і все ж таки задум не виправдав її сподівань. Побачивши, що вродлива хазяйка ставиться до нього з очевидною недовірою, Серізе переклав усю провину на неї і сказав сам собі: «Ага, ти мене підозрюєш? Ну, стривай же, я тобі помщуся!» Такий уже норов у вуличного паризького хлопчака. Серізе став отримувати від панів Куенте явно надмірну винагороду за вичитування коректур, які він щовечора брав у конторі друкарні, а вранці повертав. День у день зустрічаючись із фабрикантами, він, зрештою, зайшов із ними у приятельські стосунки й майже повірив у можливість звільнення від військової служби, можливість, що її підкинули йому як принаду. І братам Куенте не довелося навіть умовляти й підкупляти Серізе — він перший запропонував їм шпигувати за Давідом, щоб потім вони могли скористатися з його винаходу.
Стривожена тим, що так мало може покластись на Серізе, і не сподіваючися знайти другого Кольба, Єва вирішила звільнити свого єдиного складача, в якому вона внутрішнім зором люблячої жінки бачила зрадника. Та оскільки це означало б смерть друкарні, Єва зважилася на крайній захід. Вона написала листа панові Метів’є, паризькому посередникові Давіда Сешара, Куенте і майже всіх місцевих паперових фабрикантів, попросивши його помістити в газеті «Журналь де лібрері» таке оголошення: «Продається друкарня на повному ходу, з обладнанням і патентом, у місті Ангулем. Про умови можна довідатись у пана Метів’є, вулиця Серпант». Отримавши номер газети, в якому було надруковане Євине оголошення, брати Куенте сказали собі: «Ця жіночка має голову на плечах, пора нам прибрати її друкарню до своїх рук, а їй дати деякі засоби для життя; інакше ми ризикуємо дістати в наступникові Давіда небезпечного конкурента. Та й у наших інтересах завжди мати своє око в тій майстерні». Утвердившись у такому намірі, брати Куенте прийшли на переговори з Давідом Сешаром. Єва — а саме до неї звернулись брати — відчула жваву радість, побачивши, як швидко подіяла її хитрість, бо фабриканти зразу сказали, що хочуть запропонувати панові Сешару працювати на них; вони, мовляв, закидані замовленнями, і їхніх верстатів не вистачає, щоб викопувати їх вчасно; доводиться навіть майстрів із Бордо наймати; тому вони можуть завантажити роботою всі три верстати Давіда Сешара.