— Домовляйтеся з моєю дружиною, — сказав він обом Куенте, вийшовши зі своєї заскленої клітки-лабораторії, щоб зразу туди й повернутися, — вона краще від мене знає, як стоять справи в моїй друкарні. Я нині заклопотаний ділом куди прибутковішим, аніж це вбоге підприємство, і невдовзі сподіваюся покрити збитки, яких я зазнав через вас.
— І як же ви їх покриєте? — сміючись, запитав Куенте-гладкий.
Єва подивилась на чоловіка, остерігаючи його поглядом від необережних слів.
— Ви ще платитимете мені данину — і ви, і всі, хто споживає папір, — сказав Давід.
— І що ж ви там винаходите? — запитав Бенуа-Боніфас Куенте.
Коли він скрадливим і приязним голосом поставив це запитання, Єва знову глянула на чоловіка, намагаючись сказати йому поглядом, що відповідати не слід, а як і відповідати, то ухильною і незначущою фразою.
— Я шукаю спосіб наполовину знизити вартість виробництва паперу...
Давід пішов, не помітивши, як переглянулись між собою брати-фабриканти, мовби кажучи: «Цей чоловік, мабуть, і справді винахідник; люди такого складу не бувають ледарями». — «Скористаємося з його винаходу?» — сказав Боніфас. «А як?» — запитав Жан.
— Давід розмовляє з вами, як і зі мною, — сказала пані Сешар. — Коли я виказую цікавість, він, хоч я й дружина йому, відповідає такими ж туманними фразами. Все це мрії, більше нічого...
— Якщо ваш чоловік здійснить свої мрії, він, звичайно, забагатіє скоріше, ніж працюючи в друкарні, і я більше не дивуюся, що він так занедбав свої справи, — сказав Боніфас і, обернувшись, заглянув до порожньої майстерні, де Кольб, сидячи на дошці, на якій обрізають папір, натирав зубчиком часнику окраєць хліба. — Але нам зовсім не хочеться, щоб ця друкарня потрапила до рук конкурента — моторного, кмітливого, честолюбного. То, може, все-таки ми з вами порозуміємося? Скажімо, ви погодилися б за певну суму віддати ваше устаткування в оренду одному з наших майстрів; він працював би на нас, але під маркою вашої фірми, як це заведено в Парижі. А ми підтримали б хлопця, надали б йому змогу платити за оренду, та й йому дещо перепадало б.
— Усе залежить від суми, — відповіла Єва Сешар. — Скільки ви пропонуєте? — запитала вона, поглядом даючи зрозуміти Боніфасові, що його хитрощі для неї не таємниця.
— А скільки ви правите? — жваво втрутився до розмови Жан Куенте.
— Три тисячі франків за півроку, — сказала Єва.
— Даруйте, мила ви моя дамочко, але ж ви самі сказали, що хочете продати друкарню за двадцять тисяч, — солодким голосом сказав Боніфас. — Річний прибуток з двадцяти тисяч при шести відсотках становить тільки тисячу двісті франків.
На якусь мить Єва розгубилась, і тільки тут вона зрозуміла: найцінніша якість у ділових переговорах — уміння мовчати.
— Ви скористаєтеся з наших верстатів і шрифту, з яких я мала певний прибуток, ви ж самі пересвідчилися в цьому, — відказала вона. — А крім того, нам доводиться платити за оренду приміщення Сешару-батькові, а він не має звички робити нам подарунків.
Після двох годин боротьби Єва домоглася двох тисяч за півроку, з яких тисячу мали виплатити наперед. Коли про все було домовлено, брати Куенте повідомили, що хочуть доручити друкарню з усім устаткуванням не кому іншому, як Серізе. Єва не змогла приховати подиву.
— Хіба не найкращий вихід — доручити майстерню тому, хто добре знає її? — сказав Куенте-гладкий.
Єва на це не відповіла нічого. Мовчки розкланявшись із братами, вона дала собі слово, що віднині очей не спускатиме з Серізе.
— Отакої! Вороги уже в кріпості! — сказав, сміючись, Давід, коли за обідом дружина подала йому на підпис угоду.
— Нехай! — сказала Єва. — Я ручаюся за відданість Кольба і Маріон. Удвох вони тут за всім доглянуть. Зате ми тепер матимемо чотири тисячі франків річного прибутку з устаткування, яке, зрештою, коштувало тобі чималих грошей. А головне — у тебе попереду принаймні рік, щоб здійснити свій задум!
— Тобі судилося бути дружиною винахідника. Недарма ти мені це сказала колись біля греблі, — мовив Давід, ніжно потискуючи руку дружини.
Хоча Давідова сім’я і мала тепер досить грошей, щоб перебути зиму, проте він опинився під наглядом Серізе і, сам того не усвідомлюючи, потрапив у залежність від Куенте-великого.
— От вони й у наших руках! — сказав, виходячи від Сешарів, паперовий фабрикант своєму братові-друкареві. — Ці злидні звикнуть жити на орендну плату з друкарні, вони розраховуватимуть на неї й залізуть у борги. А через півроку ми відмовимось поновити угоду, і тоді ми з’ясуємо, що там вариться в голові у нашого генія, бо ми йому напрямки скажемо: ми вам допоможемо, але приймайте нас до спілки по застосуванню вашого винаходу.