Якби людина тямуща й досвідчена в справах побачила Куенте-великого в ту мить, коли він вимовляв слова «але приймайте нас до спілки», їй би стало очевидно: підписаний у мерії шлюбний договір становить куди меншу небезпеку, аніж угода, укладена в комерційному суді. Нещадні мисливці взяли слід — хіба могла дичина сподіватись на порятунок? Давід і його дружина були цілком безпорадні проти підступів Боніфаса Куенте — навіть із такими вірними слугами, як Маріон та Кольб.
Коли пані Сешар настав час родити, п’ятисотфранковий білет, надісланий Люсьєном, а також друга виплата Серізе дали змогу покрити всі видатки. Єва, її мати й Давід, які вже думали, що Люсьєн їх забув, спізнали радість не меншу, аніж тоді, коли довідалися про перші успіхи поета, чиї блискучі виступи у світі журналістики дістали в Ангулемі ще більший розголос, ніж у Парижі.
Заколисаний відчуттям оманливого спокою, Давід відразу втратив грунт під ногами, отримавши від шуряка такого жорстокого листа:
«Любий Давіде, я дисконтував у Метів’є три векселі за твоїм підписом, видані тобою мені на один, два і три місяці. Я не зважився на самогубство і тому вдався до такого страшного засобу порятунку, хоча знаю, яких прикрощів це тобі завдасть. Згодом я розповім тобі, в якій безвиході я опинився, і, звичайно, зроблю все від мене залежне, щоб вислати гроші до терміну сплати по векселях.
Спали мого листа і не кажи нічого сестрі й матері. Не стану приховувати, що я дуже розраховую на твою мужність, так добре відому
твоєму безталанному братові
Люсьєну де Рюбампре»
— Твій бідолашний брат у жахливій скруті, — сказав Давід дружині, яка тільки-но почала одужувати після пологів, — і я послав йому три векселі, кожен на тисячу франків, терміном на один, два і три місяці. Занеси це до рахунків.
І він пішов у поле, щоб уникнути неминучої розмови з дружиною. Обговорюючи цю зловісну новину з матір’ю, Єва, уже й до того стривожена мовчанкою брата, який не писав півроку, сповнилася лихих передчуттів; вона прагнула їх розвіяти, і розпач підказав їй, що робити. На той час Растіньяк-син приїхав на кілька днів погостювати в батьків, і він розпускав про Люсьєна досить-таки погані чутки; багаторазово повторені й прикрашені язиками місцевих пліткарів, ці паризькі новини незабаром дійшли і до сестри та матері журналіста. Єва пішла до пані де Растіньяк і як великої ласки попросила в неї дозволу зустрітися з її сином; вона розповіла йому про свої тривоги, благаючи сказати правду про те, як ведеться Люсьєнові в Парижі. Не минуло й кількох хвилин, а Єва уже знала і про взаємини Люсьєна з Коралі, і про його зрадницький вчинок щодо д’Артеза, і про дуель з Мішелем Кретьєном, коротко кажучи, вона довідалася про всі подробиці Люсьєнового життя в ущипливому переказі дотепного світського чепуруна, який зумів подати свої заздрощі й ненависть у пишномовній формі дружнього співчуття: мовляв, як співвітчизник, захоплений високими талантами одного з дітей Ангулема, він щиро вболіває за майбутнє великої людини, котра, на жаль, заплямувала себе незмивною ганьбою. Растіньяк заговорив про те, що Люсьєн припустився непрощенних помилок, що зі своєї ж таки вини він позбувся підтримки надзвичайно впливових осіб, і через те було скасовано уже підготовлений королівський указ про надання йому права носити ім’я й титул графа де Рюбампре.
— Якби ваш брат дослухався до дружніх порад, він сьогодні був би на шляху до високих почестей, став би чоловіком пані де Баржетон. Але ж він такого накоїв!.. Він покинув її, образив! їй довелося стати графинею дю Шатле — і на свій превеликий жаль, бо кохала вона Люсьєна.
— Невже це правда? — вигукнула пані Сешар.
— Ваш брат-молодий орел, засліплений першими променями розкошів і слави. Коли в орла підламуються крила, хто вгадає, в яку безодню він звалиться? Чим вище злітає велика людина, тим глибше вона падає.
Єва повернулася додому вкрай стривожена цією останньою фразою, що пронизала їй груди, мов вістря стріли. Поранена в саме серце, вона зберігала вдома глибоку мовчанку, але не одна сльоза скотилася на щічки й лобик немовляти, яке вона годувала груддю. Дуже нелегко позбутися ілюзій, що вкорінюються в нашу свідомість від самої колиски, що перетворюються на стійку сімейну традицію, і тому Єва не повірила Еженові де Растіньяку. Захотівши вислухати думку справжнього друга, вона написала зворушливого листа д’Артезові, чию адресу повідомив їй Люсьєн ще тоді, коли належав до палких прихильників Братства.