І ось яку вона одержала відповідь:
«Ласкава пані!
Ви просите, щоб я написав правду про життя вашого брата в Парижі, Ви хочете знати, які в нього надії на майбутнє; а щоб спонукати мене на відвертість, Ви повторюєте слова пана де Растіньяка, запитуючи, наскільки вони правдиві. Що стосується моєї думки, ласкава пані, то я вніс би у розповідь пана де Растіньяка невеличку поправку на Люсьєнову користь. Ваш брат мучився докорами совісті, він навіть прийшов до мене з критичною статтею про мою книжку, сказавши, що не може зважитись надрукувати її, хоча непокора наказові роялістської партії загрожувала великими прикрощами дорогому для нього створінню. На жаль, ласкава пані, письменник насамперед повинен вивчати пристрасті, адже його слава залежить від того, з якою майстерністю він їх зображує; і я зрозумів тоді, що коли йдеться про вибір між коханою жінкою й другом, у жертву приносять друга. Я поставився поблажливо до злочину Вашого брата, я сам виправив ту його статтю-книговбивцю і схвалив її. Ви запитуєте, чи зберіг я пошану й почуття дружби до Люсьєна. Зараз мені важко відповісти на це запитання ствердно. Ваш брат на шляху до згуби. Поки що мені його шкода; та незабаром я буду змушений цілком свідомо забути про нього, і не так через те, що він уже зробив, як через те, що він неминуче зробить. Ваш брат — людина, схильна до поезії, але не поет; він мріє, але не мислить, він збуджується, але не творить. По суті, — дозвольте мені таке порівняння, — він наче гарненька жінка, яка прагне подобатись. (Це, зрештою, головна вада французів). Задля втіхи похизуватися розумом Люсьєн пожертвує найближчим другом. Він завтра ж підписав би угоду з дияволом, якби така угода обіцяла йому кілька років життя безжурного й пишного. Та й хіба не вчинив він навіть гірше, промінявши своє майбутнє на швидкоплинні радощі відвертого зв’язку з актрисою? Юність, краса і відданість цієї жінки — бо вона боготворить Люсьєна — досі перешкоджали йому збагнути всю небезпеку становища; адже ні слава, ні успіх, ні багатство ніколи не виправдають такий зв’язок у очах вищого світу. Та що там казати! Виникне нова спокуса, і Ваш брат, як і сьогодні, забуде про все, зваблений можливістю скороминущої втіхи. Заспокойтеся, Люсьєн ніколи не вчинить злочину, на це в нього не стане духу; але він прийме як належне уже скоєний злочин, він розділить його вигоди, не розділивши небезпек, а саме така поведінка видається особливо жахливою всякому, навіть злочинцеві. Він зневажатиме себе, він каятиметься; але трапиться нагода, і він почне знову, бо йому бракує сили волі, бо він безпорадний перед спокусами втіхи, перед найдріб’язковішими вимогами власного гонору. Ледачий, як усі, хто схильний до поезії, він вважає себе за великого спритника, бавлячись із труднощами, замість долати їх. Іноді він виявить мужність, а іноді поведеться, як боягуз, і марно було б хвалити його за відвагу, так само як і картати за боягузтво. Люсьєн — ніби арфа, струни якої натягуються чи слабнуть залежно од вітру або вологості повітря. У пориві гніву чи захвату він може написати чудову книжку і бути байдужісіньким до успіху, якого, проте, палко прагнув. Уже з перших днів свого перебування в Парижі Люсьєн підпав під вплив одного вкрай розпущеного молодика, котрий зумів зачарувати Вашого брата своїм аморальним досвідом і спритністю, з якою він долав труднощі в паризькому літературному світі. Цей штукар геть розбестив Люсьєна, він затягнув його у вир непутящого життя, яке — на біду для нього — кохання скрасило своїми чарами. Надто легко здобутий успіх — ознака слави скороминущої; не можна оплачувати однією монетою циркового блазня й поета. Ми всі були глибоко ображені, коли Люсьєн свідомо віддав перевагу літературному шахрайству та інтригантству перед мужністю й чесністю тих, хто радив йому завойовувати успіх, а не викрадати його, виступати на арені, а не бути трубачем у оркестрі. Та ось що дивно, ласкава пані: суспільство завжди ставиться аж надто поблажливо до молодих людей такої породи. Воно їх любить, воно милується їхніми облудними чеснотами, їхнім зовнішнім блиском; воно не вимагає від них нічого, воно прощає їм усі провини, воно дарує їм свою прихильність, якою мало б обдаровувати людей досконалих, воно закриває очі на їхні вади, одне слово, воно робить із них своїх пестунчиків. І навпаки, до натур глибоких і сильних суспільство ставиться навдивовижу суворо. В такій оцінці, на перший погляд дуже несправедливій, суспільство, либонь, здійснює вищу справедливість. Воно втішається витівками блазнів, не вимагаючи від них нічого, крім забави, і дуже скоро про них забуває; але перш ніж схилити коліна перед генієм, воно вимагає від нього божественної краси. Кожному своє: вічному діамантові — бездоганність, ну а короткочасному творінню примхливої моди дозволено бути і легковажним, і химерним, і непостійним. Отож, попри всі свої помилки, Люсьєн ще може досягти успіху, якщо тільки йому випаде щаслива нагода або він потрапить у достойне товариство; але якщо йому зустрінеться лихий геній, він упаде на саме дно пекла. Люсьєн — блискуче поєднання чудових якостей, вигаптуваних на надто легкій основі; з плином часу квіти злиняють і лишиться одна матерія; і якщо матерія благенька, вона швидко перетвориться на лахміття. Поки Люсьєн молодий, він подобатиметься; але що з ним буде, коли йому стукне тридцять? Ось запитання, яке повинен ставити перед собою кожен, хто щиро любить його. Якби я сам-один був такої думки про Люсьєна, я, певне, не став би засмучувати Вас своєю відвертістю; та оскільки всі мої друзі, що знали Люсьєна, одностайно поділяють мій погляд на нього, то обмежитися пустими фразами у відповідь на запитання, поставлене Вами з такою тривогою, мені видалося негідним ні самого мене, до кого Ви виявили занадто велику довіру й пошану, ні Вас, чий лист — це крик розпачу. Тому я визнав за свій обов’язок сказати Вам правду, хоч би якою гіркою вона була. Від Люсьєна можна всього сподіватися — як доброго, так і поганого. Така наша спільна думка про нього — викладена в кількох словах. Вважайте це коротким висновком із мого листа. Якщо мінливості його життя, нині вкрай жалюгідного, вкрай нестійкого, приведуть Люсьєна у ваше місто, використайте весь свій вплив, щоб утримати його біля себе, бо, поки не зміцнів його характер, Париж завжди буде для нього місцем погибелі. Він називав Вас і Вашого чоловіка своїми ангелами-охоронцями. Згодом, звичайно, він забув про вас. Але Люсьєн згадав вас у ту хвилину, коли, зламаний бурею, шукатиме притулку в своїй родині. Отоді відкрийте йому своє серце, він цього потребуватиме.