Сума боргу — 1000 фр. 00 сант.
Протест — 12 фр. 35 сант.
Комісія 0,5% — 5 фр. 00 сант.
Посередництво 0,25% — 2 фр. 50 сант.
Гербовий збір по взаємному векселю і по даному рахунку — 1 фр. 35 сант.
Відсотки на капітал і поштові витрати 3 фр. 00 сант.
Усього — 1024 фр. 20 сант.
Комісія за переказ із розрахунку 1,25% з 1024,20 – 13 фр. 25 сант.
Усього — 1037 фр. 45 сант.
Одна тисяча тридцять сім франків сорок п’ять сантимів, на яку суму ми виписуємо переказний вексель на ім’я пана Метів’є, котрий проживав по вулиці Серпант у Парижі, наказові пана Ганнерака з Умо.
Ангулем, другого травня тисяча вісімсот двадцять другого року.
Брати Куенте
Під цим невеликим рахунком, складеним звичною рукою людини, яка знає свою справу, бо, пишучи, Куенте-великий не уривав балачки з Дублоном, він приписав таку заяву:
«Ми, нижчепідписані, Постель, аптекар в Умо, і Ганнерак, власник транспортної контори, комерсанти цього міста, засвідчуємо, що комісія за переказ у Париж складає один відсоток із чвертю.
Ангулем, третього травня, тисяча вісімсот двадцять другого року».
— Послухайте, Дублон, зробіть ласку, сходіть до Постеля й до Ганнерака, попросіть їх підписати цю заяву, і поверніть мені рахунок завтра вранці.
І Дублон, звичний мати справу з цими знаряддями тортур, пішов собі, начебто йшлося про найзвичайнісіньку річ. Ясно, що якби навіть протест було вручено в запечатаному конверті, як то роблять у Парижі, весь Ангулем незабаром знав би, в якій скруті опинився бідолашний Сешар. І більшість звинувачували самого ж таки Давіда, бо хіба годиться так занедбувати свої справи! Одні казали, що бідолаху згубила надмірна любов до дружини; інші картали його за сліпу прихильність до шуряка. Але всі доходили неминучого висновку: ніколи, мовляв, не слід аж надто перейматися інтересами своєї рідні! Люди виправдовували Сешара-батька за те, що той був такий суворий до сина, вони захоплювалися ним!
А зараз усі ви, хто з якихось причин забуває чесно виконувати свої зобов’язання, познайомтеся з тими, цілком законними прийомами, за допомогою яких банківські операції дають за десять хвилин двадцять вісім франків прибутку на капітал у тисячу франків.
Перша стаття цього зворотного рахунку — єдина, проти якої годі щось заперечувати.
Друга стаття — данина державній скарбниці та судовому приставу. Шість франків, які стягує скарбниця за реєстрацію безвиході боржника та за гербовий папір, ще довго даватимуть поживу для зловживань! А втім, ви уже знаєте, що ця стаття дає півтора франка зиску й банкірові — завдяки знижці, яку робив для Куенте Дублон.
Комісія в півпроцента, предмет третьої статті, береться під тим майстерно вигаданим приводом, що не отримати з боржника плату нібито рівнозначно в банківському ділі дисконту векселя. Хоча це дві цілком протилежні операції, але справді досить-таки очевидно: не отримати тисячу франків чи видати їх — для банку те саме. Кожен, кому доводилося дисконтувати векселі, знає, що, крім законних шести відсотків, дисконтер стягує під скромним найменуванням комісійних процент прибутку на капітал, а розмір того прибутку цілком залежить від хисту, з яким банкір обертає свої фонди. Що більший він отримує зиск, то більше з вас лупить. Отож найвигідніше дисконтувати векселі у йолопів, це обходиться найдешевше. Та чи багато серед банкірів йолопів?
Закон зобов’язує банкіра підтвердити через біржового маклера розмір відсотка за переказ векселя з одного міста в інше. В тих глухих закутнях, де біржі немає, в ролі маклера виступають двоє комерсантів. Комісійні на користь біржового маклера, так званий куртаж, установлено у чверть відсотка від суми опротестованого векселя. Вважають, що цей куртаж отримують комерсанти, які заступають маклера, одначе банкір просто кладе його до своєї каси. Ось вам і третя стаття цього дивовижного рахунку.
Четверта стаття включає вартість аркуша гербового паперу, на якому пишуть зворотний рахунок, і ще одного такого самого аркуша — на ньому банкір виписує так званий взаємний — ну, хіба не дотепна назва? — вексель на ім’я свого колеги для погашення боргу.
П’ята стаття — це поштові витрати і законні відсотки, що набігають за той час, поки гроші не надійшли в касу банкіра.