— Янголе мій, не хвилюйся! — сказав Давід, побачивши, що дружина плакала. — Пті-Кло обіцяє нам кілька місяців спокою. Правда, доведеться змиритись із судовими видатками, але як сказав він мені на прощання: «Кожен француз має право відтягувати скільки завгодно сплату боргу, аби тільки потім він чесно сплатив заборговані гроші, проценти й судові видатки!..» То й нехай! Сплатимо!..
— А на що будемо жити? — запитала бідолашна Єва, яка думала про все.
— Справді... — мовив Давід, почухавши за вухом, — рух цілком несвідомий і властивий усім, хто опиняється у скрутному становищі.
— Моя мати догляне малого Люсьєна, а я знову працюватиму, — сказала Єва.
— О моя кохана! — вигукнув Давід, пригортаючи дружину до грудей. — О люба Єво! За два кроки звідси, в Сенті, в шістнадцятому столітті жив один з найславетніших людей Франції, бо він не тільки винайшов емаль, а й став славним попередником Бюффона, Кюв’є, бо цей простодушний чолов’яга ще задовго до них заклав початок геології! Бернар де Паліссі був одержимий пристрастю досліджень, але проти нього повстали дружина, діти, всі жителі містечка. Дружина продавала його інструменти... Він блукав полями, і ніхто його не розумів!.. Його цькували, показували на нього пальцями!.. А от я — я знаю, що мене кохають!..
— Палко кохають, — підтвердила Єва з лагідним виразом жінки, упевненої в своїх почуттях.
— Тоді я витерплю все, що витерпів бідолашний Бернар де Паліссі, творець екуанського фаянсу, мислитель, якого пощадив у Варфоломіївську ніч Карл Дев’ятий і який згодом, будучи вже старим, багатим і шанованим, читав по всій Європі публічні лекції, присвячені науці про земні надра, як він називав ще ненароджену геологію.
— Поки мої руки зможуть утримувати праску, ти не знатимеш нестатків ні в чому! — вигукнула бідолашна жінка в пориві безмежної відданості. — В ті часи, коли я служила в пані Прієр і була там кращою прасувальницею, я дружила з однією розумною дівчиною, з кузиною Постеля Базіною Клерже, Так от, недавно Базіна приносила мені з пральні мою тонку білизну й сказала, що заступає на місце пані Прієр. Я піду працювати до неї!..
— Працювати тобі доведеться недовго, — сказав Давід. — Я відкрив...
Уперше ця глибока віра чоловіка в успіх своїх досліджень, віра, яка підтримує винахідників і дає їм силу мужньо пробиватися крізь первісні хащі країни нерозгаданих таємниць, змусила Єву всміхнутися майже сумно. Вражений у саме серце, Давід похнюпив голову.
— О мій друже, я не сміюся, я не глузую, я не засумнівалася в тобі! — вигукнула прекрасна Єва, падаючи перед чоловіком навколішки. — Але я зрозуміла, як слушно ти робиш, огорнувши глибокою таємницею свої досліди та надії. Авжеж, мій любий, винахідник повинен ховати свою народжувану в муках славу від усіх, навіть від своєї дружини!.. Жінка завжди лишається жінкою. Твоя Єва не змогла втриматися від усмішки, почувши, як ти кажеш: «Я відкрив...», бо ці слова вона чує від тебе уже всімнадцяте за цей місяць.
Давід почав підсміюватися з себе так добродушно, що Єва взяла його руку і поцілувала її із святобливим хвилюванням. То була одна з тих чудових хвилин, коли на узбіччі кам’янистих доріг убогості, а часом і в глибині провалля розквітають троянди любові й ніжності.
Мужність Єви зростала в міру того, як зростали їхні нещастя. Велич Давіда, його наївність, притаманна справжнім винахідникам, сльози, які вона іноді помічала на очах цього щирого чоловіка з поетичною вдачею, — усе це розвивало в ній незламну силу опору. Вона спробувала ще раз удатися до засобу, який колись так добре їй допоміг. Вона написала панові Метів’є й попросила дати оголошення про продаж друкарні, пообіцявши заплатити борг із виторгуваних у цей спосіб грошей і благаючи не розоряти Давіда зайвими судовими видатками. На цього зворушливого листа Метів’є відповів гробовою мовчанкою, а старший прикажчик фірми повідомив, що з огляду на відсутність пана Метів’є він не може взяти на себе сміливість припинити стягнення по суду, бо «це не входить у звички його хазяїна». Тоді Єва запропонувала переписати векселі, взявши на себе всі видатки, і прикажчик погодився, але він поставив умову, щоб батько Давіда Сешара дав поруку по векселях. Єва разом із матір’ю й Кольбом пішки вирушила в Марсак. Вона сміливо увійшла в дім старого виноградаря, вона зачарувала його, вона зуміла розгладити зморшки на його старечому обличчі; та коли із завмиранням серця вона обмовилася про поруку, вираз того сизого від надмірної любові до спиртного обличчя миттю змінився.