Другого дня після відвідин невістки виноградар прийшов до свого ангулемського повіреного, метра Кашана, порадитись, яким чином стягти з сина, що потрапив у таку халепу, плату за оренду приміщення.
— Я не можу вести справу батька, оскільки виступаю проти сина, — сказав йому Кашан. — Зверніться до Пті-Кло, він надзвичайно здібний адвокат і, можливо, зуміє прислужитися вам краще, ніж я...
В суді Кашан сказав Пті-Кло:
— Я послав до тебе Сешара-батька. Займися ним, але не забудь: послуга за послугу!
У провінції, як і в Парижі, стряпчі нерідко обмінюються такими послугами.
Старий Сешар видав Пті-Кло доручення на ведення своїх справ, а вже другого дня Куенте-великий прийшов побачитися зі спільником і сказав йому:
— Провчіть-но Сешара-батька! Чоловік такого гарту ніколи не простить синові, коли з його вини втратить тисячу франків. Це знищить у його серці останні рештки великодушності, якщо вони взагалі там були!
— Вертайтеся на свій виноградник, — порадив Пті-Кло новому клієнтові. — Вашому синові й так несолодко, тож принаймні не об’їдайте його. Я викличу вас, коли буде треба.
Виступивши тепер від імені Сешара-батька, Пті-Кло заявив, що верстати, прикріплені до підлоги, є за своїм призначенням майном нерухомим, тим більше, що цей будинок ще в часи Людовіка XIV відвели під друкарню. Кашан, як захисник інтересів Метів’є, вкрай обуреного тим, що в Парижі Люсьєнове майно виявилося власністю Коралі, а в Ангулемі Давідове майно виявилося власністю його дружини й батька (чимало теплих слів було сказано в суді з цього приводу!), викликав у суд батька й сина, щоб відкинути ці необгрунтовані претензії. «Ми хочемо, — вигукував він, — викрити недостойну поведінку цих добродіїв, які вдаються до негідних засобів захисту, спотворюють найочевидніші, найясніші статті кодексу й ховаються за ними, наче за рогатками! І заради чого? Заради того, щоб ухилитися від сплати якихось нещасних трьох тисяч франків! Трьох тисяч, узятих у кого?.. У бідолахи Метів’є. І після цього ще сміють звинувачувати позикодавців!.. В які часи ми живемо!.. Я запитую вас, чи це не одне й те саме, що пограбувати ближнього?.. Невже ви підтримаєте ці аморальні претензії, що завдають удару в саме серце правосуддя?..» Ангулемський суд, схвильований блискучою захисною промовою метра Каптана, розглянув вимоги сторін і визнав право власності тільки за пані Сешар, відхилив клопотання Сешара-батька і присудив його до сплати судових видатків у сумі чотириста тридцять чотири франки шістдесят п’ять сантимів.