Твій нещасливий брат Люсьєн
Р.S. Мабуть, багато горя зазнала ти через мою легковажність; згодом ти про все довідаєшся і простиш мене. А проте, можеш бути спокійна: один добрий чоловік, торговець Камюзо, котрому я завдав чимало прикрощів, знаючи, як ми з Коралі мучилися, взявся, як він сказав, залагодити цю справу».
— Лист іще вологий від сліз! — сказала Єва Давідові й у її сповненому жалості погляді промайнуло щось від колишньої любові до Люсьєна.
— Бідолаха, як він, мабуть, страждав, якщо його любили так, як він пише! — вигукнув щасливий чоловік Єви.
І Давід, і його дружина забули про всі свої знегоди перед цим зойком невтішного горя. У цю хвилину вбігла Маріон із криком:
— Пані, ось і вони!.. Ось і вони!..
— Хто?
— Дублон зі своїми людьми, нечистий їх приніс! Кольб там воює з ними! Зараз вони вивезуть...
— Не хвилюйтеся, нічого вони не вивезуть! — почувся із сусідньої кімнати лункий голос Пті-Кло. — Я щойно подав апеляційну скаргу. Ми не можемо погодитися з постановою, яка звинувачує нас у несовісності. Я й не думав захищатись у місцевому суді. Щоб виграти для вас час, я дав Кашанові змогу тішитися базіканням. Я певен, що знову здобуду перемогу в Пуатьє.
— І скільки ж коштуватиме ця перемога? — спитала пані Сешар.
— Винагорода, якщо виграєте справу, і тисяча франків — якщо програєте.
— О боже! — вигукнула бідолашна Єва. — Чи не страшніші від хвороби такі ліки?..
Почувши цей крик невинності, яка прозріла при світлі правосуддя, Пті-Кло збентежився — такою прекрасною здалася йому Єва. Та в цю мить увійшов Сешар-батько, якого викликав Пті-Кло. Присутність старого у спальні його дітей, біля колиски онука, що всміхався нещастю, надала всій сцені завершеного характеру.
— Дядечку Сешар, ви заборгували мені сімсот франків за виступ у суді по вашій справі, — сказав молодий стряпчий. — Ви, звичайно, стягнете їх з вашого сина, разом з платою за оренду майстерні.
Старий виноградар зауважив дошкульну іронію в голосі та у виразі обличчя Пті-Кло.
— Вам вигідніше було б поручитися за сина! — сказала Єва, відійшовши від колиски, щоб поцілувати старого.
Давід. пригнічений видовищем натовпу роззяв, що з’юрмилися перед його домом повитріщатися на те, як Кольб воює з Дублоном та його людьми, подав батькові руку, не сказавши йому «добридень».
— А як це я міг заборгувати вам сімсот франків? — запитав старий у Пті-Кло.
— Ну, по-перше, я опікувався вашою справою. А що йдеться про стягнення плати за оренду, то ви в боргу переді мною разом з вашим боржником. Якщо ваш син не покриє видатків, доведеться покрити їх вам... Але це пусте, тут є дещо куди серйозніше. Не мине й кількох годин, як ваш Давід може опинитись у в’язниці. Невже ви до цього допустите?..
— А великий у нього борг?
— Та десь п’ять чи шість тисяч франків, не рахуючи того, що він винен вам і своїй дружині.
Сповнений глибокої недовіри, старий окинув підозріливим поглядом зворушливу картину, що постала перед його очима в цій білій та голубій кімнаті: прегарна жінка, уся в сльозах, схилена над колискою, засмучений Давід, стряпчий, який, мабуть, заманив його сюди, наче в пастку... Ведмідь подумав, що тут збираються зіграти на його батьківських почуттях, і побоявся вскочити в халепу. Він підійшов до колиски й приголубив дитинча, яке простягло до нього рученята. Серед стількох тривог малого доглядали, наче спадкоємця англійського пера, і на голівці в нього красувався гаптований чепчик на рожевій підкладці.
— Ет, нехай Давід виплутується як знає, а з мене досить і турбот про онука, — сказав цей люблячий дід. — І мати малого мене підтримає. А Давід — чоловік учений. Зумів у борги залізти, зуміє й розрахуватися.