Коли чесний Кольб розповів про зраду Серізе, про те, що дім звідусіль оточено, про участь у цій справі Куенте-гладкого, коли він змалював усі підступи, що їх обмірковують проти його хазяїна ті люди, становище Давіда постало у найзловіснішому світлі.
— Це Куенте тебе переслідують! — вигукнула нещасна Єва, приголомшена цією звісткою. — Ось чому Метів’є був такий невблаганний... Адже вони фабриканти, виробники паперу, вони хочуть заволодіти твоїм винаходом.
— Але як же врятуватися від них? — вигукнула пані Шардон.
— Якщо пані снає місце, кути мошна сахофати хасяїн, я фітфесу його тути так, що ніхто не попачить, — сказав Кольб.
— Ідіть до Базіни Клерже, але тільки, коли споночіє, — відповіла Єва. — А я навідаюся до неї зараз і про все домовлюся. За таких обставин я можу покластися на Базіну, як на саму себе.
— Шпиги вистежать, куди ти пішла, — сказав Давід, який уже зібрався трохи з духом. — Треба знайти спосіб попередити Базіну так, щоб ніхто з нас не заходив до неї.
— Фам, пані, мошна піти, — сказав Кольб. — Ось мій сатум: я фийту с тому расом с хасяїн, і сфистуни пошенуться са нами. Са фами, пані, стежити путе нікому, й фи скоренько пішіть до матмуасель Клерше. Я маю кінь, я сатофлю хасяїн на круп і... шукай фітра ф полі, тияфоль пи їх сапраф!
— Ну що ж! Прощавай, мій любий! — вигукнула бідолашна жінка, кидаючись чоловікові в обійми. — Ніхто з нас не повинен з тобою бачитись, інакше тебе вистежать. Ми прощаємося з тобою на весь час, поки триватиме твоє добровільне ув’язнення. Ми будемо листуватись. Базіна опускатиме твої листи до поштової скриньки, а я писатиму тобі на її ім’я.
Вийшовши з дому, Давід і Кольб почули свистки і повели шпигів за собою аж до застави Пале, де жив чоловік, який давав унайми коней. Тут Кольб стрибнув на коня, посадовив хазяїна позад себе і сказав, щоб той тримався за нього міцно.
— Сфистіть, сфистіть, мої люпі трусі! Плюфати я хотіф на фас! — крикнув Кольб. — Хіпа фам упіймати старий кафалерист!
І старий кавалерист ударив коня острогами й помчав у поле, на превелику досаду шпигів, які не могли ні погнатися за ними, ні простежити, куди вони поскакали.
Єва пішла до Постеля, вигадавши для цього дотепний привід: просити в нього поради. Вона терпляче вислухала базікання, сповнене образливого співчуття, щедрого тільки на слова, а тоді попрощалася з подружжям Постелів і спокійно дійшла до дому Базіни, не зустрівши жодної живої душі; Єва розповіла подрузі про свої прикрощі й попросила в неї допомоги та захисту. З остороги Базіна зачинилася з Євою у своїй спальні й, відімкнувши двері, показала їй суміжну кімнатку, куди світло проникало крізь слухове віконце в даху і куди не могло зазирнути нічиє око. Подруги прочистили невеликий камін, димар якого прилягав до димаря каміна, що був у майстерні, — в ньому дівчата підтримували вогонь для прасок. Єва й Базіна застелили підлогу грубими старими ковдрами, щоб заглушити брязкіт, якби Давід щось неумисне впустив із рук; вони поставили для нього розкладне ліжко, плитку для дослідів, стіл і стілець, щоб він міг сидіти й писати. Базіна пообіцяла, що їсти приноситиме йому вночі; а що до її спальні ніхто, крім неї, не заходив, то Давід міг почувати себе тут у безпеці від будь-яких ворогів і навіть від поліції.
— Нарешті я зможу бути за нього спокійна, — сказала Єва, обіймаючи подругу.
Покинувши дім Базіни, Єва вдруге зайшла до Постеля, нібито бажаючи прояснити деякі сумніви, що, мовляв, змусили її знову звернутися до такого досвідченого члена комерційного суду, і дозволила провести себе додому, вислухавши по дорозі його нарікання. «Вийшли б за мене заміж, хіба мучилися б ви так?» Ця думка прозирала крізь усі фрази куценького аптекаря. Повернувшись додому, Постель наразився на прикру сімейну сцену, бо жінка приревнувала його до дивовижної краси пані Сешар і була розлючена, що чоловік зустрів гостю так люб’язно; та, зрештою, Леоні втішилася, повіривши запевненням аптекаря, що, як на нього, то маленькі руді жіночки куди кращі, ніж високі брюнетки, котрі, на його думку, як і породисті кобили, годяться тільки на те, щоб красуватись у стайні. Він, безперечно, дав їй докази своєї щирості, бо вже наступного дня пані Постель манірно лащилась до чоловіка.
— Ми можемо бути спокійні, — сказала Єва матері й Маріон, котрі, як висловилася служниця, досі тіпалися зі страху.
— Вони вже поїхали, — повідомила Маріон, коли Єва мимохіть заглянула до спальні.
— Кути ми тепер? — запитав Кольб, проскакавши близько одного льє по великому паризькому шляху.