Випиваючи по чарочці з майстровими, недовірливий дідуган зібрав чимало потрібних йому відомостей; прикинувшись дурником, він досить хитро допитав Пті-Кло і зрештою здогадався, що за спиною Метів’є ховаються Куенте. Він вирішив, що їхня мета — розвалити Сешарову друкарню і вони умисне морочать його принадою відкриття, щоб змусити заплатити синові борги. Хіба міг старий простолюдин здогадатися про співучасть Пті-Кло, про те, що справжньою метою лукавих підступів Куенте було рано чи пізно заволодіти спокусливою промисловою таємницею? Кінець кінцем татусь Сешар, утративши надію зламати впертість мовчазливої невістки й випитати в неї, де ховається Давід, вирішив проникнути в майстерню для відливання валків, бо йому якось пощастило пронюхати, що син робив свої досліди там. Одного ранку, прокинувшись удосвіта, він вийшов на подвір’я й почав зривати замок.
— Е, е, що ви там робите, дядечку Сешар?.. — вигукнула Маріон, підбігаючи до мочильні; вона теж устала рано-вранці, збираючись на фабрику.
— Хіба я не у себе вдома, Маріон? — відповів старий, збентежившись.
— Отакої! Чи не красти ви збираєтеся на старості літ?.. І начебто тверезий поки що... Зараз же піду розповім хазяйці.
— Цить, Маріон! — сказав старий, витягуючи з кишені дві монети по шість франків. — На ось, візьми...
— Гаразд, я мовчатиму, але не здумайте поткнутися сюди вдруге! — сказала Маріон, насварившись на нього пальцем. — А то зчиню шарварок на весь Ангулем.
Коли старий пішов, Маріон зайшла до господині.
— Беріть, пані! Я видурила у вашого свекра дванадцять франків...
— Як тобі вдалося?..
— Та зібрався він стромити носа в чани хазяїна — оглянути його припаси, видно, хотів... Ну ви ж знаєте, вся ота морока з відкриттям... Я-то добре знала, що в кухоньці вже нічого нема. Але нагнала на нього страху, кажу, ви хочете обікрасти сина, тож він і тицьнув мені дві монети, аби я мовчала...
У цей час прийшла Базіна і з веселою усмішкою нишком передала подрузі Давідового листа, написаного на чудовому папері.
«Моя кохана Єво, тобі першій пишу я на першому аркуші паперу, виготовленого за моїм способом. Я розв’язав проблему проклеювання в чані! Фунт паперової маси обійдеться всього в п’ять су, навіть якщо треба буде вирощувати потрібні мені культури в полі й обробляти для цього грунт. Отже, для виготовлення стопи паперу вагою дванадцять фунтів піде лише на три франки проклеєної маси. Я певен, що наполовину зменшу вагу книжок. Папір для конверта, листа, зразків — усе це я виготовив різними способами. Обіймаю тебе й цілую. Ми будемо дужо щасливі, бо єдине, чого нам бракувало, — це багатства».
— Погляньте-но, — сказала Єва свекрові, показуючи йому зразки Давідового паперу. — Віддайте синові виторг з вашого врожаю, допоможіть йому забагатіти, і він удесятеро поверне вам те, що ви йому дасте, бо він домігся свого!..
Татусь Сешар зразу побіг до Куенте. Там вони ретельно оглянули й випробували кожен аркуш: на кожному стояла ціна — від трьох до десяти франків за стопу; одні були проклеєні, інші — без клею; одні відсвічували металевим блиском, інші — м’яким відтінком китайського паперу; тут були всі різновиди білості. У лихварів, коли вони роздивляються діаманти, так не світяться очі, як засвітилися вони в Куенте та у старого Сешара.
— Ваш син на правильному шляху, — сказав Куенте-гладкий.
— У такому разі заплатіть його борги, — сказав старий друкар.
— Охоче, якщо він прийме нас у компаньйони, — відповів Куенте-великий.
— Ви душогуби! — вигукнув колишній Ведмідь. — Ви судитеся з моїм сином під вивіскою Метів’є, а що в нього грошей нема, то ви хочете, щоб замість нього заплатив я, у цьому весь фокус. Так я вам і піддамся! Знайшли дурного!..
Брати фабриканти переглянулись, але зуміли приховати подив, який викликала в них здогадливість старого скнари.
— Ми ще не такі мільйонери, щоб забавлятися дисконтом векселів, — відповів Куенте-гладкий. — Ми були б щасливі, якби могли платити готівкою бодай за ганчір’я, а нам досі доводиться видавати своєму постачальнику векселі.
— Треба поставити досліди на широку ногу, — холодно сказав Куенте-великий. — Те, що виходить у чавунці, зазнає краху в промисловому виробництві. Визволяйте сина.
— Ну, гаразд, я визволю його. Але чи прийме він мене в компанію, коли опиниться на волі? — запитав старий Сешар.
— Це нас не стосується, — сказав Куенте-гладкий. — Невже ви думаєте, чоловіче, що ось дасте ви синові десять тисяч і на цьому кінець? Патент на винахід коштує дві тисячі франків — і не раз доведеться з’їздити до Парижа. Потім не завадило б, як каже мій брат, виготовити пробну тисячу стоп, ризикнути спершу кількома великими чанами маси, щоб дістати точне уявлення про цінність винаходу, — а вже тоді вкладати гроші у справу. Ви ж повніші розуміти: довіряти винахідникам слід з великою осторогою.