— Добродію Пті-Кло, — сказала графиня дю Шатле, прибираючи гордовиту й величну позу, — ви бажаєте служити урядові, тож знайте головне його правило: ніколи не визнавати своїх помилок. Ну, а жінкам ще в більшій мірі, ніж урядам, притаманний інстинкт влади і почуття власної гідності.
— Я так і думав, ласкава пані, — жваво відповів адвокат, пильно, але потай спостерігаючи за графинею. — Люсьєн з’явився сюди майже жебраком. Та якщо буде треба, я влаштую йому бучне вшанування, а потім, завдяки тому ж таки вшануванню, він буде змушений покинути Ангулем, де його сестра та зять Давід Сешар нині зазнають нещадного судового переслідування...
На гордовитому обличчі Луїзи де Негрпеліс промайнув миттєвий вираз затамованої втіхи. Вражена здогадливістю стряпчого, вона уважно глянула на нього поверх розгорнутого віяла, а що до будуара саме заходила Франсуаза де Ляе, то в графині знайшовся час, щоб обміркувати відповідь.
— Добродію, — сказала вона зі значущою усмішкою, — ви скоро будете прокурором...
Чи не означало це сказати все, не принизивши своєї гідності?
— О пані! — вигукнула Франсуаза, підходячи до префектової дружини, щоб подякувати їй. — Вам я буду зобов’язана щастям свого життя. — І з чисто дівочою безпосередністю, нахилившись до своєї заступниці, вона прошепотіла їй на вухо: — Я згоріла б на повільному вогні, якби мені довелось бути дружиною провінційного стряпчого...
Якщо Зефіріна так зразу звернулася до Луїзи з проханням про допомогу, то наштовхнув її на цю думку Франсіс, трохи обізнаний з чиновним світом.
— У перші дні приходу до влади, хай то буде префектура, монархія чи просто велика фабрика, — сказав колишній генеральний консул своїй подрузі, — люди горять бажанням робити послуги; але дуже скоро вони байдужіють, зрозумівши, що бути покровителем — це тільки зайвий клопіт. Сьогодні Луїза вробить для Пті-Кло те, чого через три місяці вона не захоче зробити навіть для вашого чоловіка...
— А ви подумали, графине, — запитав Пті-Кло, — про ті обов’язки, що їх накладе на вас громадське вшанування нашого поета? Вам доведеться приймати Люсьєна щонайменше днів десять, поки не вистигне наш запал.
Префектова дружина кивком голови відпустила Пті-Кло й підвелася, щоб погомоніти з пані де Пімантель, яка заглянула у двері будуара. Маркіза Щойно з подивом вислухала новину про підвищення старого Негрпеліса в пери Франції і визнала за потрібне виявити увагу до жінки, яка так спритно скористалася зі своїх гріхів, щоб набути великого впливу.
— Скажіть-но, моя люба, навіщо вам знадобилося завдавати собі клопоту й домагатися призначення вашого батька у верхню палату? — запитала маркіза під час довірчої розмови зі своєю любою Луїзою, перед високими перевагами якої вона схиляла коліна.
— Мені охоче виявили таку ласку, моя дорога маркізо, тим більше, що синів у мого батька нема, а він сам до могили залишиться вірний коропі; та якщо в мене народяться хлопчики, то, я певна, старший успадкує від діда титул, герб і звання пера...
Пані де Пімантель засмутилася, зрозумівши, що їй уже не вдається здійснити свою заповітну мрію — вивести пана де Пімантеля в пери; адже годі було сподіватись на допомогу матері, чиї шанолюбні прагнення поширювалися на дітей, які ще й не народилися.
— Префекторша у мене в руках, — сказав Пті-Кло Куенте-великому, коли вони вийшли, — і я обіцяю, що ви матимете омріяну угоду про заснування комерційної спілки... Черев місяць я буду старшим помічником прокурора, а ви станете хазяїном Сешара. Тепер тільки допоможіть мені знайти наступника для моєї контори, адже за якісь п’ять місяців вона стала першою в Ангулемі.
— Вас треба було тільки підсадити на коня, — сказав Куенте, майже заздрячи своєму висуванцеві.
Тепер кожен легко зрозуміє, чому з таким захватом вітали Люсьєна в рідному місті. За прикладом французького короля, який не мстив за герцога Орлеанського, Луїза воліла забути про кривди, що їх витерпіла в Парижі пані де Баржетон. Вона хотіла протегувати Люсьєнові й розчавити його своїм заступництвом, вона хотіла позбутись його пристойно. Добре обізнаний, завдяки пліткам, з усіма паризькими інтригами, Пті-Кло правильно зробив ставку на живучу ненависть жінки до чоловіка, який не захотів покохати її тоді, коли їй цього бажалося.
Назавтра після вшанування поета, що виправдало минуле Луїзи де Негрпеліс, Пті-Кло, аби остаточно заморочити Люсьєнові голову і прибрати його до рук, з’явився в дім пані Сешар у супроводі шістьох молодиків, колишніх товаришів Люсьєна по ангулемському колежу. Від імені випускників колежу депутація запросила автора «Стокроток» та «Лучника Карла IX» відвідати врочистий банкет, який вони влаштовують на честь генія, що вийшов із їхніх рядів.