— Я тут, — прошепотів крізь щілину між двома нещільно прибитими дошками Серізе. — Я бачив, як Давід вийшов з Умо. Я вже й так здогадувався, де він ховається, тепер я знаю це напевне і знаю, як його схопити. Але ви дарма дозволили їм піти — мені треба було довідатись про Люсьєнові задуми, щоб якнайліпше налаштувати на нього пастку. Принаймні зачекайте їх тут під якимсь приводом. Коли Давід і Люсьєн вийдуть, спрямуйте їх у мій бік. Вони думатимуть, ніби поблизу нікого нема, і я підслухаю, що вони скажуть один одному на прощання.
— Ти сам сатана! — тихо сказав Пті-Кло.
— Тут мимоволі обернешся чортом! — відповів Серізе. — Чого не зробиш заради того, що ви пообіцяли мені!
Пті-Кло відійшов від загорожі й став прогулюватися майданом, поглядаючи на вікна кімнати, в якій тепер зібралася вся родина; щоб піднести собі настрій, він почав міркувати про своє майбутнє, бо завдяки спритності Серізе він дістав тепер змогу завдати останнього удару. Пті-Кло був з породи тих глибоко зіпсутих, лукавих і двоєдушних людей, які не дадуть спіймати себе на жодну принаду, обминуть усі спокуси особистої прихильності, бо вони надто добре вивчили непостійність людського серця та стратегію інтересів. Отож спочатку стряпчий остерігався надто розраховувати на Куенте. На випадок, якби його одруження не відбулося й він не мав би підстав звинуватити Куенте-великого в обмані, Пті-Кло заздалегідь обміркував спосіб, як дошкулити фабрикантові; але після свого успіху в домі Баржетонів адвокат вирішив грати у відкриту гру. Його таємний задум став тепер йому непотрібний і навіть небезпечний з огляду на політичну кар’єру, якої він прагнув. У чому ж полягав задум Пті-Кло, за допомогою якого він сподівався здобути вилив? Ганнерак і декотрі багаті торговці захотіли утворити в Умо ліберальний комітет, пов’язаний діловими взаєминами з верховодами опозиції. Утворення міністерства Віллеля, яке допустив Людовік XVIII незадовго до своєї смерті, дало опозиції привід змінити тактику; зрештою, по смерті Наполеона ніхто вже не покладав надій на такий небезпечний засіб боротьби, як змова. Ліберальна партія створила в глушині провінцій цілу систему легального опору: вона тепер прагнула залучити на свій бік маси й забезпечити собі перемогу на виборах. Уродженець Умо й затятий ліберал, Пті-Кло був заводієм, душею і таємним радником опозиції нижнього міста, яке аристократія верхнього міста всіляко принижувала. Він перший звернув увагу на небезпеку повного засилля Куенте в пресі департаменту Шаранти і дійшов висновку, що опозиція повинна мати тут свій друкований орган, щоб не відставати від інших міст.
— Нехай кожен із нас принесе Ганнеракові по п’ятсот франків, і ми зберемо понад двадцять тисяч на купівлю Сешарової друкарні. Тоді ми станемо її хазяями, а офіційним власником зробимо підставну особу.
Адвокатові пощастило схилити до цієї думки місцевих лібералів, і таким чином він укріпив своє подвійне становище як щодо Куенте, так і щодо Сешара, а підшукуючи підставну особу, він, природно, зупинив свій вибір на пройдисвіті такого гатунку, як Серізе, певний, що за відповідну плату з нього легко зробити людину, віддану ліберальній партії.
— Якщо виявиш, де ховається твій колишній хазяїн і видаси його мені, — сказав Пті-Кло колишньому факторові Сешара, — тобі дадуть позичку в двадцять тисяч франків на купівлю Сешарової друкарні, й, можливо, ти станеш на чолі газети. Отож дій!
Знаючи, що такий розбишака, як Серізе, здатний на більшу кмітливість, ніж усі Дублони світу, Пті-Кло пообіцяв Куенте-великому, що він улаштує арешт Сешара. Та відтоді як миршавий стряпчий почав тішити себе надією пролізти в прокуратуру, він зрозумів, що тепер йому доведеться відвернутись від лібералів. Але ж гроші на купівлю друкарні були вже зібрані — настільки йому вдалося розворушити лібералів із передмістя! І тоді Пті-Кло вирішив: нехай події розвиваються своїм плином.
«Ет! — сказав він самому собі. — Рано або пізно Серізе, будучи видавцем, порушить який-небудь закон про пресу, і я скористаюся з нагоди показати свої таланти...»
Він підійшов до друкарні й мовив Кольбові, що вартував біля дверей:
— Іди-но скажи Давідові, що пора йому вертатись, поки піде нікого нема. І будьте обережні. Я йду звідси, вже година ночі...
Як тільки Кольб покинув свій пост, на його місце стала Маріон. Люсьєн і Давід вийшли з дому; Кольб ішов за сто кроків попереду них, Маріон за сто кроків позаду. Коли брати проходили повз дощаний паркан, Люсьєн із запалом викладав Давідові свої міркування.