Забезпечивши собі ринок збуту, Куенте-великий повернувся до Ангулема саме напередодні весілля Пті-Кло; стряпчий уже продав свою контору й тепер чекав призначення наступника, щоб самому обійняти посаду пана Міло, обіцяну йому з ласки графині дю Шатле. Молодшого товариша ангулемського прокурора теж перевели до іншого міста — старшим товаришем прокурора в Лімож, і міністр юстиції прислав до ангулемської прокуратури одного зі своїх висуванців, адже там уже два місяці була вільною посада старшого товариша прокурора. Саме на той проміжок часу припав і медовий місяць Пті-Кло. Поки Куенте-великий їздив до Парижа, Давід приготував перший чан маси для непроклеєного паперу; папір у нього вийшов набагато кращий, ніж той, на якому звичайно друкувалися газети. Другий чан пішов на виготовлення чудового веленевого паперу, що призначався для розкішних видань — друкарня Куенте надрукувала на ньому замовлені єпархією молитовники. Сировину для обох чанів Давід приготував власноручно, таємно від усіх, бо він не брав собі інших помічників, крім Кольба та Маріон.
Після повернення Куенте-великого усе пішло по-іншому. Фабрикант оглянув зразки виготовленого паперу й не виявив особливого захоплення.
— Любий друже, — сказав він Давідові, — спеціальність Ангулема — це папір «мушля». Насамперед треба виготовити «мушлю» найвищого гатунку, причому вдвічі дешевше за її нинішню собівартість.
Давід спробував приготувати в одному з чанів проклеєну паперову масу для «мушлі», але папір вийшов у нього дуже шорсткий, і клей ліг на аркуші грудками. Того дня, коли Давід так невдало завершив свій дослід, він із аркушем бракованого паперу в руках пішов у куток майстерні — йому хотілося пережити своє горе на самоті. Але Куенте-великий підійшов до свого компаньйона і по-приятельському почав утішати його.
— Не занепадайте духом, — сказав фабрикант, — продовжуйте досліди! Я чоловік добрий, я розумію вас і доведу справу до кінця!
— А знаєш, — сказав Давід дружині, прийшовши додому обідати, — ми маємо справу з порядними людьми. Ніколи я не думав, що Куенте-великий такий добряк.
І він переповів дружині свою розмову з підступним компаньйоном.
Три місяці минули в дослідженнях. Давід днював і ночував на фабриці, спостерігаючи за процесами, що відбувалися в різних сполуках паперової маси. То він приписував свою невдачу домішці ганчір’я до рослинних речовин і ставив досліди, користуючись тільки складом сировини, яку сам винайшов. То пробував проклеювати ганчір’яну масу без інших домішок. Бідолаха домагався своєї мети з дивовижною наполегливістю на очах у Куенте-великого, якого більше не остерігався; він переходив від однієї речовини до іншої, аж поки перепробував чи не всі можливі сполуки в поєднанні з різними сортами клею. Перші шість місяців 1823 року Давід Сешар, власне, прожив на фабриці удвох із Кольбом, якщо можна назвати життям цілковите нехтування їжі, одягу та самого себе. Він так розпачливо боровся з труднощами, що люди іншого гатунку, ніж Куенте, дивилися б на нього з глибокою шанобою, бо жодна корислива думка не керувала цим відважним борцем. Були хвилини, коли він жадав лише одного — перемоги! З мудрою проникливістю спостерігав він дивовижні перетворення речовин, з яких людина навчилася виготовляти продукти для свого вжитку, ті перетворення, де природа мовби поступається людині у своїх таємничих проявах; з багатьох таких спостережень Давід вивів переконливі технічні закони, зрозумівши на підставі дослідів, що домогтися творчого успіху можна, тільки скоряючись глибинному взаємозв’язку явищ, який він називав другою природою речей. Нарешті десь на початку серпня йому пощастило виготовити проклеєний у чані папір, достоту такий, який виготовляють нині, — його використовують у друкарнях на коректури, — але папір цей не завжди виходить однієї якості й часто буває не досить рівномірно проклеєний. Одначе 1823 року, враховуючи тодішній стан паперової промисловості, то було високе досягнення; воно обійшлося в десять тисяч франків, і Давід уже сподівався здолати останні труднощі свого завдання. А тим часом у Ангулемі та в Умо поширились дивні чутки. Давід Сешар, мовляв, розоряє братів Куенте. Витративши тридцять тисяч на досліди, він, як казали, кінець кінцем отримав зовсім поганий папір. Стривожені цими чутками, інші фабриканти ще міцніше трималися за давно перевірені способи виробництва і, з заздрощів до Куенте, самі розповсюджували чутки про близький крах цієї шанолюбної фірми. А Куенте-великий уже виписував машини для виготовлення рулонного паперу, даючи ангулемцям привід думати, ніби ці машини потрібні Давідові Сешару для його дослідів. Але, й далі заохочуючи Давіда займатися виключно дослідами проклеювання паперу в чані, єзуїт часу не гаяв і почав домішувати до ганчір’яної маси рослинні речовини, які вказував йому Давід, та надсилати Метів’є тисячі стоп газетного паперу.