Саме в цю хвилину Люсьєн підійшов до них і перешкодив Давідові висловити свою великодушну пропозицію.
— Не знаю, чи був цей вечір для вас приємний, — сказав поет, — але мені він завдав тільки прикрощів!
— Що сталося, мій бідолашний Люсьєне? — спитала Єва, побачивши схвильоване обличчя брата.
Обурений поет розповів про свої кривди, виливаючи дружнім серцям тривоги, які гнітили його. Єва й Давід мовчки слухали Люсьєна, вражені цим потоком скорботи, в якому було стільки ж величі, скільки й дріб’язковості.
— Пан де Баржетон, — сказав Люсьєн наприкінці, — уже старий і, безперечно, скоро піде на той світ від якого-небудь шлункового захворювання. О, тоді я вже посміюся з цього бундючного світу — я одружуся з пані де Баржетон! Сьогодні я прочитав у її очах кохання, що не поступається моєму. Так, так, вона відчула мої муки, вона вгамувала мої страждання; вона така добросерда й шляхетна, така вродлива й ласкава! Ні, вона ніколи мене не зрадить!
— Чи не пора влаштувати для нього спокійне життя? — тихо мовив Давід до Єви.
Єва мовчки потиснула Давідові руку, і він, зрозумівши її думку, поспішив розповісти Люсьєнові про свої наміри і мрії. Закохані були захоплені одне одним, як і Люсьєн сам собою; Єва й Давід бажали скоріш поділитися своїм щастям; вони навіть не помітили, як стрепенувся від подиву улюбленець пані де Баржетон, дізнавшись, що Давід і сестра хочуть одружитися. Люсьєн думав підшукати сестрі вигідну партію, тільки-но досягне високого становища, мріяв породичатися з впливовими людьми, що сприяло б здійсненню його честолюбних прагнень, і тепер він побачив у їхньому шлюбі ще одну перешкоду на шляху до своїх успіхів у вищому світі.
«Якщо пані де Баржетон і погодиться стати пані де Рюбампре, то вона ніколи не захоче породичатися з Давідом Сешаром!» Ця фраза ясно й точно виражає думки, які краяли Люсьєнові серце. «Луїза має рацію! Люди з майбутнім ніколи не знайдуть підтримки у своїй родині!» — подумав він із гіркотою.
Якби він дізнався про ці заручини не в ту хвилину, коли подумки спроваджував пана де Баржетона на той світ, він би, звичайно, перейнявся найпалкішою радістю. Зваживши своє теперішнє становище, поміркувавши про долю, яка чекає на його сестру, дівчину вродливу, але без ніякого посагу, Люсьєн подивився б на цей шлюб, як на неждане щастя. Але тепер він витав у царстві золотих мрій, де юнаки, осідлавши різні «якби», долають усі перепони. Щойно поет бачив себе владарем вищого світу, і він страждав, так раптово упавши з тієї височини в сіру буденність. Єва ж і Давід гадали, що брат мовчить, приголомшений таким несподіваним щастям. Ці прекрасні душі сприйняли його мовчазну згоду за доказ справжньої дружби. Друкар із лагідним і сердечним красномовством узявся малювати щасливе життя, яке чекало всіх чотирьох. Незважаючи на Євині заперечення, другий поверх він умеблював із такою пишнотою, на яку не поскупився б тільки закоханий; з наївною щирістю третій поверх він опорядив для Люсьєна, а помешкання над прибудовою у дворі приділив пані Шардон, до якої хотів виявити синівське піклування. Одне слово, друкар обіцяв родині таке безклопітне життя, а своєму братові таку незалежність, що Люсьєн, простуючи вздовж тихої, блискучої у місячному сяйві Шаранти під зоряним склепінним неба, вдихаючи свіже нічне повітря, зачарований Давідовим голосом і Євиною ніжністю, забув про терновий вінок, який світське товариство поклало йому на голову. Пан де Рюбампре нарешті оцінив Давіда. Непостійність характеру знову перенесла поета в життя чисте, трудове й міщанське, яким він жив досі; воно видалося йому кращим і безтурботнішим. Гамір аристократичного світу все віддалявся й віддалявся. Нарешті, ступивши на бруківку Умо, шанолюбець потиснув братові руку й увійшов у тон зі щасливими закоханими: