Там усе дихало тією ніжністю, яка панує в оселі молодого подружжя, де весільні квіти і фата молодої ще прикрашають сімейне життя, де весна кохання відбивається в кожній речі, де все сяє білиною, все чисте, все в цвіту.
— Єва житиме, як принцеса, — сказала мати, — але ви потратили силу-силенну грошей! Справжнє безумство!
Давід усміхнувся й нічого не відповів, бо пані Шардон торкнулася відкритої рани, яку приховував бідолашний закоханий і яка його страшенно мучила: витрати настільки перевищили його розрахунки, що в нього не залишилося коштів для надбудови у дворі. Тещі доведеться ще довго очікувати на свій куточок, про який піклувався зять. Великодушні люди дуже страждають, коли, буває, не можуть виконати якоїсь обіцянки, що її навіює притаманне ніжним почуттям марнолюбство. Давід приховував свою скруту, щоб не вразити Люсьєна, якого могли б засмутити жертви, принесені задля нього.
— Єва зі своїми подругами теж добре потрудилася, — мовила пані Шардон. — Посаг, кухонне начиння, усе готове. Дівчата так її люблять, що потай від неї обшили матраци білою байкою з рожевою облямівкою. Вийшло чудово! Тільки глянеш — вже заміж хочеться!
Мати й дочка витратили всі свої заощадження, щоб стягнутися на речі, про які чоловіки завжди забувають. Знаючи, як пишно прагне Давід опорядити помешкання — адже йшлося навіть про те, щоб замовити в Ліможі порцеляновий сервіз, — вони з останніх сил вибивалися, щоб посаг не поступився перед Давідовим надбанням. Це змагання в любові й щедрості загрожувало тим, що молодята вже на самому початку сімейного життя мали неминуче зазнати матеріальної скрути, незважаючи на видимість міщанського добробуту, що міг видатись навіть розкішшю в такій дрімучій провінції, як тогочасний Ангулем.
Побачивши, що мати й Давід пішли в спальню, де йому були вже знайомі і меблі, й білі з блакитним шпалери, Люсьєн умить гайнув із дому й подався до пані де Баржетон. Він застав Наїс та її чоловіка за сніданком: у пана де Баржетона після вранішньої прогулянки з’явився, нівроку, добрий апетит, і він спокійнісінько їв, анітрохи не переймаючись тим, що сталося вранці. Пан де Негрпеліс, старий поміщик, особа досить показна, нащадок старовинної французької знаті, сидів поруч із дочкою. Коли Жантіль доповів про пана де Рюбампре, сивий старець кинув на Люсьєна пильний погляд батька, якому кортіло скласти думку про людину, котру вирізнила з-поміж інших його дочка. Надзвичайна Люсьєнова врода так гостро вразила його, що він не міг приховати схвального погляду; проте в доччиному захопленні він, здавалося, вбачав скоріше флірт, аніж пристрасть, скоріше примху, ніж тривалу любов. Сніданок уже закінчувався, отож Луїза могла встати з-за столу й залишити батька зі своїм чоловіком. Вона подала Люсьєнові знак іти за нею.
— Друже мій, — почала вона голосом сумним і водночас веселим, — я їду до Парижа, а Баржетона батько бере до себе в Ескарба, де він житиме, поки я буду відсутня. Пані д’Еспар, у дівоцтві Бламон-Шоврі, з якою ми породичалися через д’Еспарів, старший пагін роду Негрпеліс, зараз дуже впливова особа і сама по собі, і завдяки своїм родичам. Якщо вона погодиться визнати мене за родичку, я маю намір зміцнити наші взаємини: завдяки своєму впливу вона може домогтися пристойного місця для Баржетона. Я потурбуюся, щоб королівський двір захотів бачити його депутатом від Шаранти, і це допоможе його обранню в нашій окрузі. Становище депутата може надалі сприяти моїм успіхам у Парижі. Це ж ти, мій любий хлопчику, навів мене на думку перемінити спосіб життя! Сьогоднішня дуель змушує мене на деякий час відмовитись од прийомів, бо завжди знайдуться люди, котрі стануть на бік Шандура і копатимуть нам яму. За таких обставин, та ще в умовах малого містечка, мені лишається тільки виїхати на той час, доки вляжуться пристрасті. Якщо мене чекає успіх, я ніколи не вернуся в Ангулем, якщо ж ні, то залишуся в Парижі, поки складуться умовини, за яких я матиму змогу літо проводити в Ескарба, а зиму в Парижі. Тільки таке життя личить порядній жінці, а я надто довго зволікала. Щоб зібратися, досить одного дня. Я виїду завтра вночі, і ви будете мене супроводити, правда ж? Виїжджайте раніше за мене. Між Манлем та Рюффеком я візьму вас до себе в карету, і ми швидко дістанемось до Парижа. Лише там, мій любий, слід жити видатним людям! Тільки з рівнею собі почуваєшся легко, у всякому іншому середовищі — суцільна мука. Саме Париж, столиця інтелектуального світу, — арена ваших майбутніх успіхів! Поспішайте ж подолати відстань, яка відокремлює вас од Парижа! Не допустіть, щоб ваша думка зачахла у цьому закутні дикої провінції. Не баріться увійти в спілкування з великими людьми, що втілюють велич дев’ятнадцятого сторіччя! Наблизьтесь до королівського двору і влади. Ні почесті, ні слава не стануть розшукувати талант, що скніє десь у глухому містечку. Назвіть мені бодай одну якусь велику мистецьку річ, створену в провінції! Згадайте нещасливого Жан-Жака Руссо! Як невтримно поривався він до цього духовного сонця, що породжує славетних людей, запалюючи уми у зіткненнях інтелектів. Невже вам не судилося посісти своє місце серед світил, що сходять у кожну епоху? Ви не уявляєте, як багато важить для молодого таланту, коли його ласкаво приймають у вищому світі. Я відрекомендую вас пані д’Еспар; до її салону попасти нелегко; там ви зустрінете всіх великих людей — міністрів, послів, парламентських ораторів, найвпливовіших перів, багатіїв і знаменитостей. Треба бути нікчемним невдахою, щоб своєю молодістю, вродою і обдаруванням не привернути до себе уваги. Великим талантам чужа дріб’язковість, вони вас підтримають. А тільки-но піде чутка, що ви посідаєте високе становище, як ваші твори набудуть величезної вартості. Для митців дуже важливо бути на видноті. І тоді вам трапиться безліч нагод забагатіти, дістати вигідну посаду, субсидії від держави. Бурбони так полюбляють опікуватися літературою, мистецтвом! Тому будьте водночас поетом-католиком і поетом-роялістом! Це не тільки чудово само по собі, а ще й забезпечить вам багатство. Хіба ж опозиція, хіба ліберали призначають письменників на посади, дають їм нагороди та багатство? Отож обирайте певну дорогу і простуйте туди, куди йдуть усі генії! Я відкрила вам свою таємницю, бережіть її якнайпильніше і збирайтеся мене супроводити. Невже не хочете? — докинула вона, здивована мовчанкою свого милого.