Я проковтнув слину.
— Він сказав, що, на його думку, на вас варто звернути увагу.
— Справді? І що ж він з’ясував стосовно мене?
— Нічого, — сказав я. — Тобто якщо він навіть щось з’ясував, то ми нічого про це не знаємо. І навряд чи коли-небудь дізнаємось.
— Чому ж так? — запитав Вінс Флемінґ.
Він або справді нічого не знав, або чудово вмів контролювати своє посічене віспою обличчя.
— Він мертвий, — сказав я. — Його теж убили. У гаражі для паркування, в Стемфорді. Ми думаємо, це якось стосувалося вбивства Тес.
— І хлопці казали мені також, що про мене ще розпитував один коп. Чорношкіра мадам, низенька й товста.
— Ведмор, — сказав я. — Вона розслідує всю цю справу.
— Що ж, — сказав Вінс, відпустивши свій зап’ясток і витягши ніж зі столу. — Усе це дуже цікаво, але мені, власне, до цього немає ніякого довбаного діла.
— То ви не бачили моєї дружини? — запитав я. — Вона не приходила сюди або до вашої майстерні поговорити з вами?
Дуже спокійним голосом він сказав:
— Ні.
І втупив у мене погляд, ніби чекав, що я стану заперечувати йому.
Я витримав його погляд.
— Сподіваюся, ви сказали мені правду, містере Флемінґ. Бо я зроблю все, що від мене залежить, аби вона й моя донька повернулися безпечно додому.
Він підвівся зі свого стільця, обійшов стіл і став біля мене.
— Чи повинен я сприйняти ваші слова як певну погрозу?
— Я хочу лише сказати, що коли йдеться про твою родину, то навіть такі люди, як я, люди, що не мають бодай крихітної частини того впливу, який мають люди на кшталт вас, навіть такі люди готові на все, що вони спроможні зробити.
Він схопив мого чуба в кулак, нахилив мою голову й наблизив своє обличчя до мого. Його подих смердів сосисками й кетчупом.
— Послухай-но, придурку, ти бодай трохи уявляєш собі, з ким розмовляєш? Ти забув, які хлопці привезли тебе сюди? Ти знаєш, що вони для мене здатні зробити? Ти можеш закінчити своє життя в купі тирси. Тебе можуть укинути з каменюкою на шиї в протоку. Тебе можуть…
Я почув, як унизу біля сходів один із трьох чоловіків, які мене сюди привезли, закричав:
— Стій, не ходи туди!
І жіночий голос, що відповів:
— Заткнися, довбаний йолопе.
Потім швидкі кроки на сходах.
Я дивився в обличчя Вінса й не міг бачити тонких дверей, але почув, як вони розсунулися, а потім пролунав голос, що здався мені знайомим:
— Гей, Вінсе, ти бачив мою матір, бо…
Але вона урвала мову, коли побачила, що Вінс Флемінґ стоїть, затиснувши в руці чуприну якогось чоловіка.
— Ти бачиш, я тут трохи зайнятий, — сказав він їй. — І не знаю, де твоя мати. Пошукай її в паскудному торговельному центрі.
— Господи, Вінсе, що ти, бляха, робиш із моїм учителем? — запитала дівчина.
Навіть при тому, що м’ясисті пальці Вінса міцно вчепилися в мою чуприну, я зміг повернути голову досить, щоб побачити Джейн Скейвуло.
Розділ тридцять четвертий
— Твоїм учителем? — запитав Вінс, послабивши хватку на моєму чубі. — Яким учителем?
— Моїм довбаним учителем із письмової творчості, — сказала Джейн. — Якщо хочеш вибити дух із моїх учителів, то є інші, з яких ти міг би почати. Це містер Арчер. Він найменша дірка-в-дупі з них усіх. — Вона наблизилася до мене. — Привіт, містере Арчер.
— Привіт, Джейн, — сказав я.
— Коли ви повернетеся до школи? — запитала вона. — Той чувак, якого вони знайшли вам на заміну, — цілковитий бовдур. Ніхто не ходить на його уроки. Він гірший, аніж та жінка, що заїкається. Усім наплювати, чи він робить перекличку, чи ні. У нього завжди стримить у зубах якась скіпка, і він запихає пальця в рот, намагаючись її витягти, й робить це швидко, бо думає, що ніхто не помітить, але він нікого не одурить.
Я помітив, що Джейн поза школою анітрохи не соромиться розмовляти зі мною.
Потім, ніби мимохідь, вона запитала Вінса:
— А в чому, власне, річ?
— Іди-но у своїх справах, Джейн, гаразд? — сказав Вінс.
— Ти бачив мою маму?
— Я сказав тобі, пошукай її в торговельному центрі. А може, вона в гаражі. Навіщо вона тобі?
— Мені потрібні гроші.
— Навіщо?
— На те й на те.
— А саме?
— На те й на те, і на те.
— Скільки тобі треба?
Джейн Скейвуло стенула плечима.
— Баксів сорок абощо…
Вінс Флемінґ відпустив мого чуба, витяг іфз задньої кишені свій гаман, видобув із нього дві двадцятки й подав їх Джейн.