Він подав мені свій мобільник.
— Використайте його, — сказав він. — Вони не знатимуть, хто, в біса, їм телефонує.
Я взяв у нього телефон, відкрив його, подивився на номер на моніторі свого комп’ютера, глибоко вдихнув повітря, набрав цифри, приклав телефон Вінса до вуха і став чекати.
Один дзвінок. Два дзвінки. Три дзвінки. Чотири дзвінки.
— Там нікого немає, — сказав я.
— Зачекайте довше, — сказав Вінс.
Коли дійшло до восьми дзвінків, я почав опускати телефон, але раптом почув голос:
— Алло?
То був голос жінки. Жінки старшого віку, подумав я, мабуть, їй років шістдесят, не менше.
— Алло, алло, — сказав я. — Я вже збирався покласти слухавку.
— Я можу вам чимось допомогти?
— Можна поговорити з Джеремі?
Коли я вже це сказав, то подумав: а що, як він зараз підійде? Що я йому скажу? Про що я його запитаю? Чи мені просто відключити телефон? Довідатися, що він там, підтвердити, що він справді існує, й на цьому урвати дзвінок?
— Його немає, — сказала жінка. — А хто телефонує?
— Немає значення, — сказав я. — Я зателефоную пізніше.
— Пізніше його теж не буде.
— Справді? А ви мені не скажете, як я можу сконтактуватися з ним?
— Його немає в місті, — повторила жінка. — І я не знаю, коли він повернеться.
— А, звичайно, — ніби згадав я. — Він щось казав мені про свій намір поїхати в Коннектикут.
— Він вам казав?
— Здається, казав.
— Ви цього певні? — Її голос здався мені вкрай стурбованим.
— Я міг і помилитися. Не турбуйтеся, я спіймаю його пізніше, моя справа не така нагальна. Ми з ним домовлялися зіграти в гольф.
— У гольф? Із Джеремі? Джеремі не вміє грати в гольф. Хто це? Я вимагаю, щоб ви назвали мені себе.
Розмова стала явно виходити з-під мого контролю. Вінс, який нахилився до мене, коли я став набирати номер, і чув обидві сторони, провів пальцем по горлу, губами беззвучно промовив: «Кінчайте». Я відключився, не сказавши більше жодного слова. Я віддав телефон Вінсові, який поклав його в кишеню куртки.
— Схоже, ви потрапили туди, куди слід, — сказав він. — Хоча могли б зіграти свою роль і краще.
Я проігнорував його критику. «Отже, Джеремі Слоун, якого Синтія зустріла в торговельному центрі, це той самий Джеремі Слоун, який живе в Янґстауні, штат Нью-Йорк, у будинку, де телефон зареєстрований на ім’я Клейтона Слоуна. А батько Синтії зберігав у своїй шухляді вирізку з газети, де надруковано його фотографію у складі баскетбольної команди».
Жоден із нас не сказав нічого. Ми обидва крутили мізками, намагаючись розгадати цю таємницю.
— Я зателефоную Синтії, — сказав я. — Може, вона щось зрозуміє.
Я побіг назад до кухні, набрав номер мобільного телефону Синтії. Але, як вона й попереджала, той був вимкнений.
— Прокляття! — вилаявся я, коли Вінс увійшов на кухню слідом за мною. — Ви маєте якісь ідеї? — запитав я в нього.
— Цього Слоуна, якщо вірити тій жінці, — можливо, вона його мати, я не знаю, — немає в місті. А це означає, що він досі може бути в Мілфорді або його околицях. І якщо в нього тут немає ані друзів, ані родичів, то він, імовірно, живе в якомусь місцевому мотелі або готелі.
Він знову дістав телефон із кишені, знайшов номер у своєму списку й натиснув на клавішу. Він зачекав трохи, а тоді сказав:
— Це я. Так, він досі зі мною. Мені треба, щоб ви дещо зробили для мене.
І далі Вінс сказав тому, хто був на протилежному кінці лінії, покликати двох інших хлопців — я підозрював, що ця команда складалася з тих самих розбишак, які схопили мене, та їхнього водія, тих самих, яких Джейн назвала трьома блазнями, — і почати об’їзд усіх готелів у місті.
— Ні, я не знаю, скільки їх тут, — сказав він. — Чому б вам не полічити їх для мене? Я хочу, щоб ви з’ясували, чи десь тут живе чувак на ім’я Джеремі Слоун, із Янґстауна, штат Нью-Йорк. І якщо ви довідаєтеся, в якому готелі він живе, негайно мене повідомте. Нічого не робіть. Гаразд. Можете почати з готелю Говарда Джонсона, «Червоного Даху», «Супер-восьмого» або з якого хочете. І, Боже, що то за страхітливий гуркіт у вас на задньому плані? Хто там слухає довбаних «Карпентерів»?
Передавши свої інструкції і переконавшись, що його підлеглі повністю їх зрозуміли, Вінс знову поклав мобільника до кишені.
— Якщо той Слоун досі в місті, вони його знайдуть, — сказав він.
Я відкрив холодильник, показав Вінсові на бляшанку пива «Корс».
— Не відмовлюся, — сказав він, і я подав йому одну пляшку, собі взяв другу й сів за кухонний стіл.