— Скажи мені, — попросив я. — Як би ти вчинив на моєму місці?
Він стиснув губи й нахилився над столом.
— Я б нічого їй не казав.
Я був здивований.
— Справді?
— Хоча б поки що. Бо це лише підсилить страждання Синтії. Примусить її думати, що принаймні в минулому, коли вона була ще студенткою, якби вона знала про ті гроші, можливо, вона могла б щось зробити, могла б знайти їх, якби приділила цьому увагу й ставила правильні запитання, могла б з’ясувати, що з ними сталося. Але хто знає, чи це можливо тепер.
Я обміркував його слова. І дійшов висновку, що він має рацію.
— І проблема не лише в цьому, — сказав він. — Саме тепер, коли Тес потребує всієї підтримки й любові, які вона може одержати від Синтії, саме тепер, коли вона дуже хвора, Синтія буде люта на неї.
— Я про це не подумав.
— Вона почуватиме себе зрадженою. Матиме відчуття, що тітка не повинна була приховувати від неї ту інформацію протягом стількох років. Вона думатиме, що мала право знати про це. І вона таки його мала. І, мабуть, має й тепер. Та позаяк тоді їй цього не сказали, то тепер це вже справа давно минулих днів.
Я кивнув, але відразу спохопився.
— Але я щойно про це довідався. І якщо я їй нічого не скажу, то чи не зраджу я її в той самий спосіб, у який, на її думку, зраджувала її Тес?
Ролі подивився на мене пильним поглядом і всміхнувся.
— Саме тому я й радий, що тобі доведеться ухвалювати це рішення, а не мені, мій друже.
Коли я повернувся додому, автомобіль Синтії стояв на під’їзній алеї, а біля бровки там була також припаркована машина, яку я не впізнав. Сріблястий седан марки «Тойота», анонімний автомобіль того виду, на який ви дивитеся і про який нічого не пам’ятаєте вже через мить.
Я увійшов у передні двері й побачив, що Синтія сидить на кушетці у вітальні навпроти низенького, кремезного, майже лисого чоловіка зі шкірою оливкового кольору. Вони обоє підвелися, і Синтія підійшла до мене.
— Привіт, любий, — привіталася вона з усмішкою, яка здалася мені дещо силуваною.
— Привіт, — відповів я й обернувся до незнайомця.
Я подав йому руку, яку він упевнено схопив у свою й потиснув.
— Вітаю вас, — сказав я.
— Містер Арчер? — промовив він глибоким і майже солодким голосом.
— Це містер Ейбеґнел, — сказала Синтія. — Приватний детектив, якого ми наймаємо розслідувати, що сталося з моєю родиною.
Розділ п’ятнадцятий
— Дентон Ейбеґнел, — назвався детектив. — Місіс Арчер ввела мене тут у подробиці справи, але я хотів би поставити кілька запитань і вам.
— Звичайно, — сказав я, піднявши палець жестом, який означав «стривайте секунду», й обернувся до Синтії: — Можна мені поговорити з тобою хвилину?
Вона подивилася на Ейбеґнела вибачливим поглядом і сказала:
— Ви нам дозволите?
Він кивнув. Я вивів Синтію за двері, й ми зупинилися на ґанку. Наш будинок був відносно малий, і я боявся, що Ейбеґнел чутиме нас, якщо ми на кухні влаштуємо цю дискусію — а я передбачав, що вона може виявитись гарячою.
— Що тут, у біса, діється? — запитав я.
— Я не хочу більше просто чекати, — пояснила Синтія. — Я не стану чекати, коли щось відбудеться, й сушити собі голову, а що відбудеться потім. Я вирішила взяти ситуацію у свої руки.
— Що, ти думаєш, він зможе розслідувати? — запитав я. — Синтіє, це дуже старий слід. Минуло двадцять п’ять років.
— О, дякую тобі, — сказала вона. — А я й забула.
Я скривився.
— Зрештою, капелюх з’явився тут не двадцять п’ять років тому, — сказала вона. — Його нам підкинули на цьому тижні. А телефонний дзвінок, який я одержала, коли ти водив Ґрейс до школи, також пролунав не двадцять п’ять років тому.
— Люба моя, — сказав я, — навіть якби я вважав, що найняти приватного детектива — добра думка, я не бачу, як ми можемо це собі дозволити. Скільки він бере?
Вона сказала мені, який його денний тариф.
— Витрати, які йому доведеться зробити під час розслідування, оплачуються окремо, — сказала вона.
— Ну, гаразд, і на скільки часу ти його наймаєш? — запитав я. — На тиждень? Місяць? Півроку? А чи розумієш ти, що він може витратити на це навіть рік і не досягти жодних результатів?
— Ми можемо пропустити іпотечну виплату, — сказала Синтія. — Ти пам’ятаєш того листа, якого банк надіслав нам перед останнім Різдвом? Вони повідомляли, що можуть дозволити тобі пропустити січневу виплату, щоб надати тобі можливість сплатити твій різдвяний рахунок. Вони були готові перенести пропущену виплату на кінець іпотеки. Вони можуть знову так зробити, і то буде мій різдвяний подарунок. А ти нічого не купуватимеш мені цього року.