— Так.
— Мені пощастило переглянути поліційні документи, зібрані в цій справі, а режисер того телевізійного шоу дозволила мені переглянути стрічку їхнього телефільму — на жаль, я його не бачив, коли цю програму показували вперше, я не захоплююся кримінальними шоу — але більшість інформації, яку вони показали, вони отримали в поліції. І той хлопець, Вінс Флемінґ, він має трохи сумнівну історію, якщо ви розумієте, до чого я веду.
— Боюся, я з ним більше не зустрічалася після тієї ночі, — сказала Синтія.
— Він перебував у дуже непростих відносинах із законом протягом усього свого життя, — сказав Ейбеґнел. — І батько в нього не був кращим. Ентоні Флемінґ, він очолював у той час вельми потужну кримінальну організацію.
— Щось подібне до мафії? — запитав я.
— Не такого великого масштабу. Але він контролював значну частину нелегального ринку наркотиків між Нью-Гейвеном і Бриджпортом. Проституція, пограбування і все таке.
— Господи! — сказала Синтія. — Я про це не мала ані найменшого уявлення. Тобто я знала, що Вінс у якомусь розумінні поганий хлопець, але про його батька не знала нічого. Його батько досі живий?
— Ні. Його застрелили в 1992 році. Якісь амбітні гангстери убили його під час вельми невдалої для них оборудки.
Синтія похитала головою, неспроможна в усе це повірити.
— Їх спіймала поліція?
— У цьому не було потреби, — сказав Ейбеґнел. — Про них потурбувалися люди Ентоні Флемінґа. Вони повбивали й безпосередніх винуватців, і тих, котрі опинилися в неналежний час у неналежному місці — їхня помста була кривавою. Поліція вважає, що цією операцією керував Вінс Флемінґ, але він ніколи не був засуджений, проти нього навіть не було висунуто звинувачення.
Ейбеґнел простяг руку, щоб узяти ще одну плитку шоколаду.
— Я не повинен був би цього їсти, — сказав він. — Я знаю, моя дружина зготує мені щось смачне на вечерю.
Я втрутився до розмови:
— Але як це стосується Синтії та її родини?
— Ніяк, власне, — сказав детектив. — Але я досліджую, якою людиною став Вінс, і намагаюся зрозуміти, якою людиною він був у ту ніч, коли зникли рідні вашої дружини.
— Гадаєте, він якось був причетний до цього? — спитала Синтія.
— Не знаю. Але він мав причини бути розлюченим. Ваш батько відірвав вас від нього, коли ви мали побачення з ним. Це мало здатися принизливим не тільки для вас, а й для нього. І якщо він якось пов’язаний зі зникненням ваших батьків і зникненням вашого брата, то він… — Його голос полагіднішав. — Якщо він їх повбивав, тоді він міг звернутися до батька, щоб той із його засобами та досвідом допоміг йому замести сліди.
— Але ж, безперечно, поліція повинна була це розслідувати в той час, — сказав я. — Ви не могли бути першим чоловіком, який дійшов цього висновку.
— Ви маєте слушність. Поліція розглянула цей варіант. Але вони так і не знайшли якихось конкретних доказів. Були тільки підозри. А Вінс і його родина забезпечили алібі одне одному. Він сказав, що відразу поїхав додому, коли Клейтон Бідж забрав свою дочку.
— Це пояснює одну річ, — сказала Синтія.
— Яку річ? — запитав я.
Ейбеґнел лише всміхнувся. Він, безперечно, знав, що скаже Синтія, а вона сказала:
— Це пояснює, чому я залишилася жива.
Ейбеґнел кивнув.
— Бо я подобалася йому.
— Але твій брат, — нагадав я. — Він нічого не міг мати проти твого брата. — Я обернувся до Ейбеґнела. — Як ви поясните це?
— Тод міг бути просто свідком. Кимось таким, хто був присутній на місці злочину, кого треба було усунути.
Ми всі мовчали якусь хвилину. Потім Синтія сказала:
— У нього був ніж.
— У кого? — запитав Ейбеґнел. — У Вінса?
— В автомобілі тієї ночі. Він показував його мені. То був такий ніж — не знаю, як ви його називаєте. Один із тих ножів, у якого лезо вискакує на пружині.
— Ніж із кнопкою, — сказав Ейбеґнел.
— Атож, — сказала Синтія. — Я пам’ятаю… Пригадую, як тримала його в руках… — Її голос затремтів, а очі стали округлюватися під повіками. — У мене йде обертом голова.
Я швидко обхопив її рукою.
— Що тобі принести?
— Мені, мені треба лише піти… освіжитися… На одну хвилинку, — сказала вона, намагаючись підвестися на ноги.
Я дивився на неї якусь хвилину, аби переконатися, що вона тримається на ногах, а потім стурбовано спостерігав, як вона підіймається сходами.