Попіл випав із урни й упав на воду, розсипавшись по ній і розчиняючись у ній. За кілька секунд те, що фізично залишилося від Тес, зникло. Синтія передала порожню урну мені, й на мить здалося, ніби в неї запаморочилася голова. Ролі підійшов підтримати її, але вона жестом руки показала, що з нею все гаразд.
Ґрейс принесла троянду — її власна ідея, — яку вона кинула у воду.
— Прощавай, тітко Тес, — промовила вона. — Дякую за книжку.
Синтія говорила вранці, що хоче сказати кілька слів, та, коли надійшов час, вона не знайшла в собі для цього сил.
І я також не міг знайти слів, які здалися б мені більш значущими або сердечними, аніж прості прощальні слова Ґрейс.
Коли катер повернувся в гавань, я побачив низеньку чорношкіру жінку в джинсах і жовто-коричневій шкірянці, що стояла в кінці причалу, коли ми зійшли на берег. Вона була завширшки майже така сама, як і заввишки, але виявила дивовижну легкість і спритність, вхопившись за борт катера, коли той наблизився, й допомогла причалити його.
— Теренс Арчер? — звернулася вона до мене.
У її голосі відчувався бостонський акцент.
Я сказав, що так.
Вона показала мені значок, що ідентифікував її як Рону Ведмор, поліційного детектива. І не з Бостона, а з Мілфорда. Вона подала руку Синтії, щоб допомогти їй переступити з борту катера на причал, тоді як я взяв Ґрейс на руки й також ступив із нею на обчовгані дошки.
— Мені треба поговорити з вами хвилину, — сказала вона без прохальної інтонації в голосі.
Синтія, біля якої стояла Памела, сказала, що догляне Ґрейс, Ролі залишився позаду з Мілісентою. Ведмор і я повільно рушили вздовж причалу до чорного комфортабельного катера без розпізнавальних знаків.
— Ви про Тес? — запитав я. — Когось заарештували?
— Ні, сер, нікого не заарештували, — сказала вона. — Я певна, що для цього докладаються всі зусилля, але ця справа перебуває в руках іншого детектива. Наскільки мені відомо, певного поступу там уже досягнуто. — Вона говорила швидко й енергійно, слова вилітали з її рота, наче кулі. — Я тут, щоб поставити вам кілька запитань про Дентона Ейбеґнела.
У мене було відчуття, ніби мене шмагнули батогом.
— Так?
— Він зник. Його вже два дні немає, — сказала вона.
— Я розмовляв із його дружиною наступного ранку по тому, як він приходив до нас. Порадив їй зателефонувати в поліцію.
— Ви не зустрічалися з ним після того?
— Ні.
— А що-небудь чули про нього?
— Ні, — сказав я. — Не можу не думати, що його зникнення якось пов’язане з убивством тітки моєї дружини. Він бачився з нею незадовго до її смерті. Залишив їй свою ділову візитівку, й вона сказала мені, що приколола її до своєї дошки оголошень, яка висіла в неї на кухні біля телефону. Та коли її було вбито, я тієї візитівки там не побачив.
Ведмор щось записала до свого нотатника.
— Він працював на вас?
— Так.
— У той час, коли він зник. — Це не було запитання, тож я просто кивнув. — Якої ви думки?
— Про що?
— Про те, що з ним трапилося.
Іскра нетерпіння зблиснула в її очах. Мовляв, про що я можу вас ще запитувати?
Я помовчав і подивився на безхмарне синє небо.
— Мені дуже прикро висловлювати це припущення, — сказав я, — але, гадаю, він мертвий. Я навіть думаю, його вбивця зателефонував йому саме тоді, коли він був у нашому домі, обговорюючи з нами нашу справу.
— О котрій годині це було?
— Близько п’ятої пополудні, десь так.
— Раніше п’ятої, пізніше п’ятої чи рівно о п’ятій?
— Я сказав би, що рівно о п’ятій.
— Бо ми сконтактувалися з провайдером його мобільного телефону й попросили його дати нам інформацію про всі ті дзвінки, які йому надходили та його власні. Йому був дзвінок о п’ятій, зроблений із платного телефону в Мілфорді. Потім був іще один дзвінок, з іншого платного телефону в Мілфорді, який пройшов, а пізніше було кілька дзвінків від його дружини, на які він не відповідав.
Я не мав ані найменшого уявлення про те, які висновки можна з цього зробити.
Синтія та Ґрейс уже вмостилися на задньому сидінні кадилака директора похоронного дому.
Ведмор агресивно нахилилася до мене, і хоч, певно, була на п’ять дюймів нижчою, мені здалося, що вона нависла наді мною.
— Кому потрібно було вбивати вашу тітку й Ейбеґнела? — запитала вона.