Звісно, робити з цього якісь висновки не випадало. Але цей факт не міг також підтвердити, що хтось проник у наш дім і надрукував листа на моїй машинці. Можливо, він друкував у рукавичках, щоб не залишити своїх відбитків.
— Але навіщо комусь було це робити? — запитала Ведмор, стиснувши пальці в кулаки і вперши їх у свої чималенькі стегна. — Навіщо було комусь приходити у ваш дім і друкувати свого листа на вашій машинці?
Це було цікаве запитання.
— Можливо, — сказала Синтія, дуже повільно, так ніби думала вголос, — незалежно від того, хто це зробив, він знав, що лист неодмінно приведе поліцію до друкарської машинки Тері. Вони хотіли, щоб лист привів вас до нього, аби виникла підозра, що це він його написав.
Як на мене, то Синтія мала цілковиту рацію, з однією невеличкою поправкою.
— Або ти його написала, — уточнив я.
Вона дивилася на мене протягом якоїсь миті, але не обвинувальним поглядом, а замисленим.
— Або я, — погодилася вона.
— І знову ж таки, навіщо це було комусь робити? — запитала Ведмор, досі не переконана.
— Не уявляю собі навіщо, — сказала Синтія. — Це взагалі не має сенсу. Але, ви знаєте, в нашому домі хтось-таки був. Ви повинні мати про це запис. Ми викликали поліцію, вони сюди приходили і напевне подали рапорт.
— Капелюх, — промовила Ведмор, не в змозі усунути скептичні нотки зі свого голосу.
— Авжеж, капелюх. Я покажу вам його, якщо хочете, — запропонувала Синтія. — Ви хочете його побачити?
— Ні, — сказала Ведмор. — Я вже бачила капелюхи раніше.
— Поліція вирішила, що ми ідіоти, — сказала Синтія.
Ведмор пустила ці слова повз вуха. Схоже, для цього їй довелося докласти певних зусиль.
— Місіс Арчер, — сказала вона. — А вам раніше не доводилося бачити кар’єр Фела?
— Ні, ніколи.
— Навіть малою дівчинкою? Навіть у підлітковому віці?
— Ні.
— Можливо, ви там були, але просто не усвідомлювали, де ви є? Можливо, ви були з кимось у машині, й машина зупинялася десь поблизу цього місця?
— Ні, я ніколи там не була. Адже подорож туди забирає не менш як дві години. Навіть якби якийсь хлопець і я захотіли зупинити десь машину, то навряд чи добиратися до такого місця аж дві години.
— А як щодо вас, містере Арчер?
— Щодо мене? Та ніяк. І двадцять п’ять років тому я навіть не знав нікого з родини Біджів. Я родом не з цієї місцевості. Лише в університеті я познайомився з Синтією, і від неї довідався про те, що трапилося з її родиною.
— Послухайте-но, — сказала Ведмор, — хитаючи головою. — Це мене дещо непокоїть. Лист, написаний у вашому домі, на вашій друкарській машинці, — вона подивилася на мене, — приводить нас до того самого місця, де був знайдений автомобіль вашої матері, — вона подивилася на Синтію, — через двадцять п’ять років по тому, як він зник.
— Я вже вам пояснила, — сказала Синтія. — Хтось тут був.
— Знаєте, хоч би хто тут був, він не намагався заховати цю друкарську машинку, а ваш чоловік намагався.
Я сказав:
— Чи слід мені вимагати присутності мого адвоката, коли ви ставите мені ці запитання?
Ведмор облизала язиком внутрішню поверхню своєї щоки.
— Думаю, ви самі повинні себе запитати, чи потрібен вам адвокат.
— Ми тут жертви, — сказала Синтія. — Мою тітку знайшли вбитою, ви знайшли автомобіль моєї матері в озері. А ви говорите з нами — говорите зі мною, — так ніби ми злочинці. Але ми не злочинці. — Вона похитала головою з виразом роздратування. — Це дуже, дуже схоже, що хтось інший усе це спланував, спланував із метою створити враження, ніби я збожеволіла абощо. Той телефонний дзвінок, хтось підкинув капелюх мого батька в дім, цей лист, надрукований на нашій машинці. Невже ви не розумієте? Хтось вочевидь хоче навіяти вам думку, що я починаю втрачати здоровий глузд, що те, що сталося зі мною в минулому, примушує мене робити ці дивні речі, уявляти, ніби те, що відбулося колись давно, відбувається тепер.
Язик Ведмор, кінчик якого випинав одну щоку, тепер почав випинати другу. Нарешті Ведмор сказала:
— Місіс Арчер, а ви коли-небудь думали, що вам треба з кимось поговорити? Про цю атмосферу змовництва, яка ніби завихрюється навколо вас.
— Я ходжу до пси… — Синтія урвала себе.
Ведмор усміхнулася.
— Усе це вельми скидається на бульварний детективний роман, — сказала вона.
— Гадаю, на сьогодні досить, — втрутився я.