Ерменехільдо задумливо відказує:
— Що ж, мабуть, ти правий. Коли цілий день про це думаю, то лише нервую. Ходімо, куди хочеш, ти краще знаєш Мадрид.
— Як ти щодо того, щоб піти пропустити по келишку?
— Ходімо, тільки що ж, отак удвох?
— Та вже когось знайдемо. О цій порі дівчат не бракує.
Маурисіо Сеговія та його брат Ерменехільдо простують вулицею Ечегарая, не проминаючи жодного бару. Маурисіо веде, а Ерменехільдо слухняно йде за ним і платить.
— Вважаймо, що ми відзначаємо моє призначення, я плачу.
— Гаразд, та якщо тобі не вистачить грошей на дорогу додому, скажи, я докладу.
В якомусь кублі на вулиці Фернандеса-і-Гонсалеса Ерменехільдо штовхає брата ліктем:
— Поглянь на тих двох, от шалапути!
Маурисіо повертає голову.
— Ти ба! Отой, схожий на Маргариту Готьє, либонь, хворий — ти тільки подивись — почепив у петельку червону камелію. Якщо добре розібратися, брате, тут у кого ні стида, ні совісті, той і пнеться вгору.
З іншого кінця бару чути гучний голос:
— Знай міру, Споглядачко, залиш щось на потім!
Пепе-Обломок підводиться.
— Ходімо надвір, побалакаємо!
Дон Ібрагім каже сеньйорові слідчому:
— Бачте, сеньйоре слідчий, нам нічого не вдалося з’ясувати. Кожен сусід обстежив своє помешкання, але ми не виявили нічого, що привернуло б нашу увагу.
Сусід із першого поверху, дон Фернандо Касуела, молодший судовий адвокат, опускає очі — він-таки дещо виявив.
Слідчий допитує дона Ібрагіма.
— Давайте по порядку. Небіжчиця мала родичів?
— Так, сеньйоре слідчий, сина.
— Де він?
— Ох, та його ж усі знають, сеньйоре слідчий! Цей тип відомий поганими звичками.
— Він бабій?
— Ні, сеньйоре слідчий, не бабій.
— Гравець?
— Ні, наскільки мені відомо, ні.
Слідчий дивиться на дона Ібрагіма.
— П’яниця?
— Ні, він не п’яниця.
Слідчий глузливо посміхається.
— Слухайте, що ж ви називаєте поганими звичками? Колекціонування марок?
Дон Ібрагім ображається.
— Ні, сеньйоре, поганими звичками я називаю багато чого, наприклад, коли людина — педик.
— От воно що! Отже, син небіжчиці — педик.
— Так, сеньйоре слідчий, справдішній педик.
— Що ж, сеньйори, я дуже вдячний вам усім. А тепер розійдіться, будь ласка, по своїх помешканнях. У разі потреби я вас викличу.
Сусіди слухняно розходяться. Опинившись у своєму помешканні на першому поверсі праворуч, дон Фернандо Касуела застає дружину всю в сльозах.
— Ох, Фернандо! Вбий мене, якщо хочеш! Тільки щоб наш синок ні про що не взнав.
— Ні, люба, як же я тебе вб’ю, коли в домі слідчі! Іди спати. Бракує тільки, щоб твій коханець виявився убивцею доньї Марго!
Щоб розважити юрбу на вулиці, яка вже налічує кількасот людей, шестирічне циганча наспівує фламенко, приплескуючи собі долонями. Симпатичне циганча, але ж ми його наскрізь бачимо...
Коли тіло доньї Марго виносять, щоб доправити до моргу, хлопчик шанобливо замовкає.
Розділ третій
По обіді дон Пабло заходить до тихої кав’ярні на вулиці Сан Бернардо зіграти партію в шахи з доном Франсиско Роблесом-і-Лопесом Патоном, а приблизно о пів на шосту йде по донью Пуру, щоб трохи прогулятися, а потім кинути якір у кав’ярні доньї Роси й випити шоколаду, який завжди здається йому водявим.
За сусіднім столиком, біля вікна, четверо чоловіків грають у доміно: дон Роке, дон Еміліо Родригес Ронда, дон Тесифонте Овехеро та сеньйор Рамон.
Дон Франсиско Роблес-і-Лопес Патон, лікар-венеролог, має дочку Ампаро, чоловік якої дон Еміліо Родригес Ронда — теж лікар. Дон Роке — чоловік доньї Вісі, сестри доньї Роси; на думку своячки, дон Роке Мойсес Васкес — рідкісний поганець. Дон Тесифонте Овехеро-і-Солана — капітан ветеринарної служби, добросердий і трохи сором’язливий провінціал; він носить перстень зі смарагдом. І нарешті сеньйор Рамон, булочник, власник розташованої неподалік досить великої пекарні.