Сеньйор Суарес подивився. З кишені поліцейського стирчали сріблясті браслети наручників.
Пепе-Обломок підвівся.
— Ходімо з цими сеньйорами, Хуліане, там усе з’ясується.
— Ходімо, але що за манери, чорт забирай!
В управлінні не було потреби ставити їх на облік, вони вже тут значилися. Досить було лише записати дату затримання та кілька слів, але прочитати їх приятелям не вдалося.
— Чому нас затримали?
— А ви хіба не знаєте?
— Ні, не знаю... А що я повинен знати?
— Ну, то взнаєте...
— Слухайте, я можу сповістити, що мене затримали?
— Завтра.
— Я маю стареньку матусю. Бідолашна дуже хвилюватиметься.
— Ваша матір?
— Так, їй уже сімдесят шість років.
— На жаль, я нічим не можу вам зарадити. І нічого сказати теж не можу. Завтра все з’ясується.
У камері, куди їх помістили,— просторому квадратному приміщенні з низькою стелею,— при тьмяному світлі окільцьованої дротом лампочки на п’ятнадцять ват спершу нічого не було видно. Однак за деякий час, коли очі звикли до темряви, сеньйор Суарес і Пепе-Обломок почали розрізняти деякі знайомі обличчя — злощасних педиків, кишенькових злодіїв, драпіжників, шахраїв, людців, що спотикаються на кожному кроці й звикли ходити з похиленою головою.
— Ох, Пепе, зараз би по філіжанці кави!
У камері стояв їдкий затхлий сморід, від якого свербіло в носі.
— О, сьогодні ти рано. Де був?
— Там, де й завжди. Випив із приятелем філіжанку кави. Донья Вісі цілує чоловіка в лисину.
— Якби ти знав, яка я рада, коли ти повертаєшся додому так рано.
— Ти ба, волосся сивіє, а голова шаліє!
Донья Вісі всміхається, бідолашна донья Вісі завжди всміхається.
— Знаєш, хто до нас сьогодні прийде?
— Либонь, якась стара потвора.
Донья Вісі ніколи не гнівається.
— Ні, моя приятелька Монсеррат.
— Противна особа!
— Вона гарна жінка!
— Вона тобі не розповідала про якесь нове чудо того святоші з Більбао?
— Замовкни, ти говориш як єретик. Чому ти завжди таке кажеш, адже ти цього не відчуваєш.
— Та кажу.
Дон Роке день у день дедалі більше переконується, що його дружина — дурепа.
— Посидиш із нами?
— Ні.
— Ох, любий!
У двері дзвонять, і приятелька доньї Вісі входить до помешкання саме тієї миті, коли папуга на третьому поверсі лихословить.
— Слухай, Роке, це стає нестерпним. Якщо цей папуга не виправиться, я донесу в поліцію.
— Отакої! Уявляєш, як глузуватимуть з тебе в комісаріаті, коли ти прийдеш із доносом на папугу?
Служниця проводить донью Монсеррат до вітальні.
— Сідайте, будь ласка, я покличу господиню.
Донья Вісі квапиться привітатися з приятелькою, а дон Роке, визирнувши з-за фіранки на вулицю, підсідає до жаровні та дістає карти.
«Якщо перед п’ятіркою випаде жировий валет — це добрий знак. А якщо туз — це зайве; я вже не хлопчак». Дон Роке ворожить на картах за власними правилами. Жировий валет випадає третім. «Бідолашна Лола, ось що тебе чекає! Мої співчуття, дівчинко!»
Лола — сестра Хосефи Лопес, колишньої служниці родини Роблесів, з якою в дона Роке щось-таки було, але тепер вона погладшала й постаріла, відтак її замінила молодша сестра Лола — служниця доньї Матильди, тієї самої пенсіонерки, чий син наслідує відомих артистів.
Донья Вісі та Донья Монсеррат торохтять без угаву. Донья Вісі щаслива: на останній сторінці двотижневика «Херувим-місіонер» надруковано її ім’я та імена її трьох дочок.
— Зараз ви самі побачите, що я не вигадую, бо це чиста правда. Роке! Роке!
Дон Роке озивається з іншого кінця помешкання:
— Чого тобі?
— Дай дівчині журнал, де пишуть про китайців!
— Що?
Донья Вісі каже приятельці:
— Святий Боже! Ці чоловіки ніколи нічого не чують.
Вона знову кричить, цього разу гучніше:
— Дай дівчині!.. Ти мене чуєш?
— Так!
— Дай дівчині журнал, де пишуть про китайців!
— Який журнал?
— Де пишуть про китайців, про навернутих місіонерами китайчат!
— Що? Не чую? Що ти там кажеш про китайців?
Донья Вісі всміхається до доньї Монсеррат.
— Мій чоловік — добра душа, але його ніщо не цікавить. Піду сама, я миттю. Ви вже пробачте.
Донья Вісі заходить до кімнати, де дон Роке, сидячи біля нічного столика, розкладає пасьянс, і питає:
— Ти що, не чув мене?
Дон Роке не відриває очей від карт.
— Ти збожеволіла, якщо гадаєш, нібито я зрушу з місця через якихось китайців!