— Так, так! — вигукують дон Хуліо Малуенда, моряк торговельного флоту у відставці з третього поверху, блок «С», помешкання якого, обвішане картами й гравюрами та заставлене макетами кораблів, скидається на крамничку лахмітника, і дон Рафаель Саес, молодий прораб із четвертого, блок «Д».
— Безперечно, сеньйор Остоласа має рацію, ми повинні віддати останню шану нашій покійній сусідці,— завважує дон Карлос Луке, комерсант із другого поверху, блок «Д».
— Я, як усі, я згоден з усім.
Дон Педро Пабло Таусте, власник майстерні з ремонту взуття «Клініка для черевиків», не хоче плисти проти течії.
— Ідея доречна й похвальна. Підтримаймо її,— мовить Фернандо Касуела, молодший судовий адвокат із першого поверху, блок «В», котрий минулого вечора, коли всі сусіди за розпорядженням дона Ібрагіма шукали злочинця, виявив у кошику для брудної білизни скоцюрбленого коханця своєї дружини.
— Я теж такої думки,— підсумовує дон Луїс Ноалехо, мадридський представник фірми «Пряжа. Вдова й діти Касиміро Понса», мешканець першого поверху, блок «С».
— Щиро вам дякую, сеньйори. Бачу, ми дійшли згоди; всі ми висловили свої міркування, і наші думки збігаються. Я приймаю вашу люб’язну згоду і прошу нашого сусіда, панотця дона Ексуперіо Естремеру, організувати церемонію, як то належить згідно з церковними приписами.
Дон Ексуперіо урочисто мовить:
— Приймаю ваше доручення.
Справа добігає кінця, і мешканці починають розходитися. Одні мають нагальні справи; інші — таких меншість — гадають, що це в дона Ібрагіма багато справ; а дехто — буває й таке — йдуть, бо втомилися так довго стояти на ногах. Дон Гумерсиндо Лопес, службовець компанії з імпорту, переробки, розподілу та продажу нафтопродуктів, мешканець цокольного поверху, блок «С», єдиний із-поміж присутніх, хто не зронив ні слова, задумливо запитує себе, спускаючись сходами:
— І заради цього я відпросився з роботи?
Повернувшись із молочної доньї Рамони, донья Матильда загадує служниці:
— Купіть завтра на обід печінки, Лоло. Дон Тесифонте каже, що вона корисна.
Для доньї Матильди дон Тесифонте — оракул. До того ж він її постоялець.
— Печінка має бути ніжною, щоб приготувати смаженину з нирками, присмачивши її вином і цибулею.
Лола повсякчас їй підтакує, а потім приносить із базару перше-ліпше або те, що їй заманулося купити.
Сеоане виходить із дому. Щовечора, о пів на сьому, в кав’ярні доньї Роси починає грати скрипка. Його дружина залишається вдома, на кухні, де вона церує шкарпетки й латає сорочки. Подружжя мешкає у вогкому, шкідливому для здоров’я підвалі на вулиці Руїса, за який вони платять п’ятнадцять дуро; добре хоч, що від них до кав’ярні доньї Роси кілька кроків, тож Сеоане не мусить витрачати гроші на трамвай.
— До побачення, Сонсоле.
Дружина, не підводячи голови, відказує:
— До побачення, любий, поцілуй мене.
Сонсоле слабує на очі; повіки в неї червоні, і завжди складається враження, нібито вона щойно плакала. Бідоласі життя в Мадриді не пішло на користь. Одразу по заміжжі вона була вродливою, повновидою й аж пашіла здоров’ям — на неї любо було дивитися, а зараз хоч і не стара, перетворилася на руїну. Її надії не справдилися: вона гадала, буцімто в Мадриді всі купаються в розкошах, тож і вийшла заміж за мадридця, а тепер, коли вже біді не зарадиш, зрозуміла, що помилилася. У своєму містечку Наварредондилья, провінція Авіла, вона була панночкою та їла досхочу, а в Мадриді сердешній часто доводиться лягати спати, не повечерявши.
Макаріо та його дівчина, взявшись заруки, сидять на ослінчику в комірчині сеньйори Фруктуоси, Матильдитиної тітки й консьєржки на вулиці Фернандо VI.
— Завжди-завжди...
Матильда й Макаріо шепочуться.
— Бувай, кохана, до завтра.
— Я весь час думатиму про тебе.
Макаріо довго стискає руку дівчини, а тоді підводиться; по його спині пробігає дрож.
— Бувайте, сеньйоро Фруктуосо, щиро дякую.
— Бувай, хлопче, нема за що.
Макаріо — дуже чемний хлопець і щодня дякує сеньйорі Фруктуосі.
У Матильдити волосся, наче кукурудзяне волоття, вона короткозора, невисока на зріст, але досить зграбна, хоча на вигляд непоказна. При нагоді вона дає уроки гри на піаніно — навчає дівчат різних танго, причому грає їх напам’ять, і це справляє велике враження.
Вдома вона допомагає матері та сестрі Хуаніті, котрі роблять вишивки на продаж.
Матильдиті тридцять дев’ять років.