Згадалися декілька інших агентів, які прийшли в Абвер одночасно з Фабером: Отто, велетень з півночі, полюбляв виробляти з паперу тендітних створінь за японськими техніками та ненавидів жінок; Фрідріх, хитрий геній математики, боявся кожної тіні й міг по п'ять днів поспіль депресувати після програшу в шахи; Гельмут полюбляв читати книжки про історію рабовласництва в Америці, а потім пішов у СС... Усі такі різні, усі зі своїми особливостями. Якщо в них і було щось спільне, то Фабер цього не знайшов.
Дощ наче посилився, і стало гірше видно. Фабер скинув швидкість: прірва ліворуч за таких обставин починала його нервувати. Йому було спекотно, але спиною час від часу пробігали мурашки. Виявилося, що про Отто, Фрідріха та Гельмута він згадував вголос — очевидна ознака марення. Фабер спробував сконцентруватися лише на дорозі. Вітер шумів у якомусь тільки йому відомому ритмі, і це діяло дещо гіпнотично. За якийсь час агент усвідомив, що просто сидить у машині й дивиться на море — і не відомо, як давно він спинився.
Котедж Люсі з'явився, здавалося, через кілька годин. Фабер докладав максимум зусиль до того, щоб не забути натиснути на гальма, перш ніж машина вріжеться в стіну. У дверях стояла якась постать — вона дивилася на нього крізь завісу дощу. Треба триматися — хоча б поки він не набреше їй. Триматися. Не забувати набрехати. Триматися...
Джип повернувся майже надвечір. Люсі хвилювалася за чоловіків, але водночас сердилася, що вони не приїхали на обід. Коли годинна стрілка минула дванадцяту, вона все частіше почала підходити до вікна, виглядаючи машину. Як тільки джип з'явився на пагорбі поблизу будинку, стало зрозуміло, що щось сталося. Він їхав украй повільно, смикався з боку в бік — а ще всередині була тільки одна людина. За мить стало видно, що передня частина машини понівечена, а фара розбита.
— Господи, — прошепотіла вона.
Машина спинилася перед дверима, і Люсі побачила на місці водія Генрі. Він не квапився виходити, і вона кинулася під дощ відчиняти дверцята. Чоловік сидів з напівзаплющеними очима й тримав руку на гальмах. Усе його обличчя було подряпане та побите.
— Що сталося? — спитала жінка. — Що сталося?!
Ручка гальма почала вислизати, і машина повільно покотилася вперед. Люсі швидко перегнулася й увімкнула нейтральну передачу.
— Девід лишився в Тома... Я потрапив в аварію, — важко почав говорити він.
Почувши це, Люсі трохи заспокоїлася.
— Заходь, — різкувато мовила вона, і це трохи збадьорило Генрі. Він повернувся, сперся рукою, поставив ноги на землю й звалився без сил. Люсі помітила, що його нога нагадує повітряну кульку.
Вона підхопила його під руки й підняла.
— Спирайся на мене, у тебе пошкоджена нога.
Джо шоковано спостерігав, як мати заносить чоловіка у вітальню та влаштовує на дивані. Фабер важко ліг і заплющив очі.
— Джо, біжи-но нагору й перевдягнися в піжаму.
— А що, казки не буде? Він що, помер?
— Ні, ніхто не помер. Генрі потрапив в аварію, тому вибач, сьогодні ляжеш без казки. Давай, біжи.
Почулися якісь дитячі протести, але одного загрозливого погляду було достатньо, щоб Джо зник нагорі. Люсі дістала з корзинки для шиття великі ножиці й зрізала з Генрі одяг: куртку, комбінезон і сорочку. На руці під рукавом був ніж у спеціальному тримачі: мабуть, якесь спеціальне рибальське приладдя. Як тільки вона спробувала його забрати, Генрі відштовхнув її руку. Вона лише знизила плечима й взялася за черевики. Лівий зняти було легко, як і шкарпетку. Проте варто Люсі було торкнутися правого, Генрі заволав від болю.
— Тихше-тихше, я зараз зніму чобіт. Потерпи трошки.
На його обличчі з'явилася якась дивна посмішка, і він ледь помітно кивнув. Люсі обережно розрізала шнурки та міцно схопила чобіт у руки. Цього разу Фабер витримав без жодного звуку — на нозі лишилася лише шкарпетка, і жінка легко розрізала її ножицями.
— На ньому ж немає штанів! — зазирнув у кімнату Джо.
— Він змок, тому й без штанів, — пояснила Люсі, цілуючи малого на ніч. — Сонечко, лягай сам, я зайду трохи пізніше, домовилися?
— Ну тоді цілуй ведмедика.
— Добраніч, ведмедику, — слухняно поцілувала Люсі іграшку.
Джо знову зник, і жінка повернулася до Генрі. Той спостерігав за нею з посмішкою.