— Однак це навряд чи нас стосується.
— Навряд чи, — погодився капітан.
— Ну тоді не звертайте уваги.
— Навряд чи — не означає «точно не стосується». Суперечка не вщухала аж до острова.
Таким чином за п'ять хвилин Ґодліман устиг отримати новини про сигнал SOS від військового флоту, корпусу спостереження, МІ-8 і берегової охорони. А вже сам професор зателефонував Блоггсу.
Блоггс тільки-но заснув, сидячи перед каміном. Раптовий дзвінок телефону так його перелякав, що він скочив на ноги й вже хотів бігти в літак. Слухавку підняв пілот:
— Так. Так, — сказав він у слухавку й простягнув її Блоггсу, — містер Ґодліман, питає вас.
— Привіт, Персі, — Блоггс трохи заспокоївся.
— Фреде, з острова хтось щойно відправив сигнал SOS.
— Хто? — труснув головою він, відганяючи залишки сну.
— Невідомо. Сигнал був лише один, без повторень. Відповіді вони не приймають.
— Я вже майже не сумніваюся, що він там.
— Я теж. У вас усе готово?
— Усе, крім погоди.
— Ну, хай щастить.
— Дякую.
Блоггс поклав слухавку й повернувся до пілота, який вже поринув у «Війну і мир».
— Той покидьок точно на острові, — повідомив він.
— Пречудово, — відповів пілот.
35
Генрі закрив дверцята джипа й повільно попрямував до будинку. Він знов одягнув той Девідів жакет для їзди верхи. Штани повністю були вкриті багнюкою, а мокре волосся прилипло до обличчя. Він помітно шкутильгав на праву ногу.
Люсі відступила від вікна й кинулася на перший поверх. Рушниця лежала в коридорі — там, де вона її залишила, коли увійшла. Жінка схопила її до рук — здавалося, зброя стала в декілька разів важчою. Це вперше в житті Люсі збиралася стріляти, і насправді вона не мала жодного уявлення, як переконатися, що рушниця до цього готова. Може, якби був час, жінка б розібралася, але часу вже не було.
Один глибокий подих — і Люсі штовхнула двері.
— Стояти! — голос звучав вище, ніж вона хотіла. У ньому вже чулася істерика.
Фабер тепло усміхнувся і продовжував іти.
Люсі наставила на нього рушницю, тримаючи дуло лівою рукою, а приклад правою біля стегна. Палець лежав на спусковому гачку.
— Я тебе вб'ю! — крикнула вона.
— Люсі, не роби дурниць, — м'яко мовив Фабер. — Хіба ти зможеш зробити мені боляче? Після усього того, що ми робили разом? Хіба ми не кохаємо одне одного? Хоча б трошечки?
Це неможливо було заперечувати. Вона була переконана, що не може закохатися в нього, але щось між ними все ж таки було. Ні, не кохання, але щось схоже.
— Сьогодні вдень ти ж уже знала правду, — продовжив він. До нього залишилося усього тридцять ярдів. — Але тобі це не заважало, правда ж?
І це правда. На мить із пам'яті, наче фотокартка, сплило: вона сидить верхи на ньому й притискає його руки до своїх грудей... Так, тепер зрозуміло, чого він домагається.
— Люсі, ми щось придумаємо, ми зможемо знайти вихід...
Палець натиснув на гачок.
Звук пострілу заполонив усе навколо. Рушниця стрибнула в її руках, наче жива, і приклад боляче вдарив стегно. Від шоку руки Люсі майже впустили зброю — жінка й гадки не мала, що постріл такий гучний і сильний. Вуха на мить заклало.
Куля пройшла високо над головою Фабера — він пригнувся і зиґзаґами кинувся назад до машини. Люсі хотіла вистрелити ще раз, але вчасно зрозуміла, що якщо вона випустить обидві кулі зараз, то чоловіка вже ніщо не спинить.
Тим часом Фабер стрибнув у машину і швидко з'їхав униз із пагорба.
Люсі знала, що він повернеться. Але раптом її охопила якась дивна радість, майже щастя. Вона виграла перший бій, вона налякала його! А вона ж жінка!
На жаль, рано чи пізно чоловік знову повернеться.
У неї є переваги: будинок і зброя. І є час підготуватися. Треба ретельно підготуватися до наступного разу, бо він уже не буде діяти так нахабно, а спробує атакувати раптово.
Принаймні Люсі сподівалася, що він дочекається сутінків — а це дасть їй чимало часу. По-перше, треба зарядити рушницю.
Том усе тримав на кухні, тому саме там жінка заходилася шукати патрони. У нього теж була рушниця — така сама. Це вона пам'ятала точно, бо колись давно Девід уважно вивчив Томову рушницю й потім замовив собі таку ж. Вони часто довго розмовляли про зброю та всіляке таке.
Патрони й Томова рушниця знайшлися швидко. Усе це Люсі склала на столі в кухні. Це нескладна зброя — не повинна бути складною. Жінки не вміють користуватися рушницями скоріше через забобони, а не через якусь надскладну їхню конструкцію.