Ось і все. Вона його вбила.
Навколо почало відбуватися щось неймовірне. У небі з'явилися три винищувачі, які з гучним ревом почали обстрілювати субмарину. На схилі показалися четверо моряків, що впевнено крокували в бік будинку. Один з них голосно командував:
— Ліва, ліва, раз, два, три!
Ще один літак сів на воду. Звідти спустили шлюпку, і чоловік у рятівному жилеті почав швидко гребти до берега. З-за мису вийшов невеличкий корабель і агресивно попрямував у бік субмарини. Та швидко занурилася.
Тим часом шлюпка вже досягла каменю під скелею, і чоловік оглянув тіло шпигуна.
З-за мису вийшов ще один катер — берегова охорона.
Один із моряків, що зайшли в будинок, помітив Люсі та вийшов до неї:
— Сонечко, ти як? Ходімо, там у будинку донечка за тобою бідкається.
— Це хлопчик. Я таки його підстрижу, — Люсі чомусь усміхнулася.
Блоггс скерував шлюпку до тіла на камені, причалив і виліз на його пласку поверхню.
Це точно Die Nadel.
І він мертвий. Жодних сумнівів. Його череп розтрощило об камінь, наче скляну вазу. Оглянувши тіло уважніше, Блоггс помітив, що перед смертю йому добряче дісталося: понівечена права рука та серйозно пошкоджена нога. Він обшукав тіло. Стилет знайшовся там, де він і очікував, — на лівій руці. У внутрішній кишені дорогого на вигляд піджака (залитого кров'ю) лежали гаманець, документи, гроші та маленька бляшанка з негативами — двадцять чотири кадри. Блоггс підняв один і подивився проти сонця, що вже вийшло над горизонтом: саме ті знімки, які Фабер відправив у португальське посольство.
На краю скелі нагорі з'явилися матроси — вони скинули Блоггсу мотузку. Той склав усі речі Фабера в свою кишеню й міцно обв'язав тіло небіжчика. Хлопці дружно витягли його нагору, потім спустили мотузку за Блоггсом.
— Ви там його мозок забули. Але ніхто його не шукатиме, думаю, — пожартував один із моряків, коли Блоггс виліз.
Старший лейтенант назвався і повів Блоггса в котедж на пагорбі.
— Ми там нічого не чіпали, сер. Усі докази на місцях.
— Не переймайтеся, розслідування цієї справи не буде.
У будинок заходити довелося через розбите вікно на кухні. За столом сиділа жінка й тримала дитину — Блоггс просто усміхнувся, бо так і не зміг придумати, що ж їй сказати. Він швидко оглянув житло — ну просто поле бою. Вікна забиті цвяхами, двері забрані дошками, в одній із кімнат сліди пожежі й собака з перерізаним горлом, валяються рушниці, в підвіконні стирчить сокира, а поруч із нею — два відрубані пальці.
Що за жінка могла таке витримати?
Блоггс підрядив матросів привести дім до ладу: прибрати, дістати цвяхи з вікон та дверей, полагодити електрику й приготувати чаю.
Сам він узяв стілець, сів перед жінкою й уважно її оглянув. Чоловічий завеликий одяг, мокре волосся, брудне обличчя. Але, незважаючи на все це, надзвичайна врода. Просто чудові бурштинові очі.
Зрештою Блоггс усміхнувся малому й тихо заговорив до жінки:
— Ви зробили дещо вкрай важливе для всієї війни. Я вам обов'язково розповім, що саме, — тільки не сьогодні. Наразі ж у мене є два запитання. Можу я їх поставити чи краще пізніше?
Люсі перевела на нього погляд — спочатку розгублений, але потім вона наче навела фокус і кивнула.
— Чи вдалося тому чоловікові вийти на зв'язок із субмариною?
Погляд жінки був порожнім. Блоггс опустив руку в кишеню й намацав там іриску.
— Можна, я пригощу вашого хлопця? Він виглядає дуже голодним.
— Так, дякую, — відповіла Люсі.
— То що ж, Фабер зміг зв'язатися із субмариною?
— Його звали Генрі Бейкер.
— Ну добре. То зміг чи ні?
— Ні. Я влаштувала коротке замикання.
— Дуже вдале рішення. Як же вам це вдалося?
Вона показала пальцем на порожній патрон під стелею.
— Що, викрутку засунули? — хмикнув він.
— Ні, — зітхнула вона. — На це не стало розуму. Встромила пальці.
На його обличчі промайнув жах. Це ж треба, отак навмисне... Думати про це було моторошно, і він викинув із голови ці образи.
— Так, добре. Друге запитання: як ви думаєте, міг хтось із субмарини побачити, як він спускається зі скелі?
Вона кинула на нього спантеличений погляд.
— Із люка ніхто наче не виходив, — зрештою мовила вона. — Може, через перископ?