— Ні, через перископ таке неможливо розгледіти, — упевнено сказав Блоггс. — Це дуже добре. Значить, вони не знають, що його... знешкоджено. У будь-якому разі, — він поквапився змінити тему, — вам довелося пройти через такі випробування, які випадають не мирним жінкам, а солдатам на фронті. А вашого хлопця і вас треба відвезти в лікарню в Абердин.
— Добре, — просто мовила Люсі.
Блоггс звернувся до старшого:
— Підкажіть: у нас тут є якийсь транспорт?
— Є. Там у деревах стоїть джип.
— Добре. Тоді відвезіть, будь ласка, місіс із її сином на причал. Нехай ваш човен доправить їх у лікарню.
— Слухаюся.
— І поводьтеся чемно.
— Звісно ж.
Блоггс знову повернувся до жінки. Його охопило невимовне захоплення нею: попри її зовнішню безпорадність та тендітність, вона вчинила неймовірно мужньо.
— Ви день чи два побудете в шпиталі, — він узяв Люсі за руку, — а потім почнете страшенно нудитися. Це ознака того, що вам краще. Я буду неподалік, лікарі відразу зі мною зв'яжуться. Я б хотів ще дещо з вами обговорити, якщо можна. Але не зараз, потім, коли ви будете готова, добре?
Люсі нарешті усміхнулася, і її усмішка вкрила Блоггса приємним теплом.
— Дякую. Це дуже чемно з вашого боку, — вона підвелася і з малим на руках вийшла з будинку.
— Чемно? — пробурмотів Блоггс собі під носа. — Це ж треба... Ну що за жінка!
Нагорі він знайшов радіопередавач і налаштувався на частоту Королівського полку спостереження.
— Викликає Штормовий острів, прийом.
— Чую вас, Штормовий. Прийом.
— З'єднайте мене з Лондоном.
— Зачекайте, — повисла довга пауза, а потім почувся знайомий голос. — Ґодліман на зв'язку.
— Персі, ми узяли нашого... контрабандиста. Мертвий.
— Чудово. Чудово! — навіть по радіо добре було чути тріумф у голосі Ґодлімана. — Йому вдалося встановити контакт зі своїм напарником?
— Я майже впевнений, що ні.
— Молодці! Вітаю!
— Вітати треба не мене. Коли я сюди дістався, залишилося лише поприбирати.
— Хто ж його вбив?
— Жінка.
— Чорти б мене узяли! Що ж це за жінка?
— Героїня, Персі, — всміхнувся Блоггс.
У відповідь почувся сміх Ґодлімана:
— Здається, я розумію, про що ти.
38
Гітлер стояв біля величезного панорамного вікна й оглядав гори. На ньому була його сіра форма, яка тільки пригнічувала всіх. Уночі йому довелося викликати свого лікаря. Увійшов адмірал Путткамер.
— Доброго ранку, мій фюрере, — відсалютував він. Гітлер повернувся і вп'явся пильним поглядом у свого ад'ютанта. Насторожені очі фюрера завжди нервували Путткамера.
— То що, субмарина зустріла Голку?
— Ні. Під час зустрічі виникли проблеми... Англійська поліція саме ловила якихось контрабандистів. Голка взагалі не прибув на місце зустрічі, кілька хвилин тому ми отримали від нього повідомлення, — чоловік дістав аркуш паперу й простягнув його фюреру.
Гітлер узяв листок, одягнув окуляри і прочитав:
ІДІОТИ РАНДЕВУ НЕ НАДІЙНЕ Я ПОРАНЕНИЙ ПЕРЕДАЮ ЛІВОЮ РУКОЮ ПЕРША АМЕРИКАНСЬКА ГРУПА АРМІЙ ЗОСЕРЕДЖЕНА У СХІДНІЙ АНГЛІЇ ПІД КОМАНДУВАННЯМ ПАТТОНА ВКЛЮЧАЄ ДВАДЦЯТЬ ОДНУ БРОНЕТАНКОВУ ДИВІЗІЮ ПРИБЛ П'ЯТЬ ТИСЯЧ ЛІТАКІВ ВІЙСЬКОВІ КОРАБЛІ В ЗАТОЦІ ВОШ ВИСТУПАЮТЬ П'ЯТНАДЦЯТОГО ЧЕРВНЯ ПРИВІТ ВІЛЛІ
Гітлер простяг листок назад і зітхнув:
— Виходить, Кале.
— Цьому Голці можна довіряти?
— Абсолютно, — Гітлер підійшов до стільця й сів так, наче все тіло охопило болем. — Він відданий Німеччині. Я знаю всю його родину.
— Але ж ваша інтуїція...
— Так-так, інтуїтивно я не згоден. Але я сказав, що прийматиму рішення згідно з його словами — значить, так і буде, — він жестом відпустив ад'ютанта, додавши: — Передайте Роммелю та Рундштедту, що танків у них не буде. І нехай вже той клятий лікар зайде.
Путткамер знову відсалютував і вирушив передавати накази.
Епілог
39
У 1970-му Німеччина обійшла Англію у чвертьфіналі Чемпіонату світу з футболу, і дідусь просто шаленів. Коли він сидів перед кольоровим телевізором, то гнівно бурмотів у бороду:
— Хитрощі! — трусив він пальцем в обличчя якихось там експертів, що обговорювали матч на екрані. — Лише хитрощами можна перемогти бошів!
Гнів його не вщухав аж до приїзду онуків. Перед скромним невеликим будиночком зупинився білий «ягуар» Джо, і маленький Девід уже мчав до дверей, щоб першим стрибнути дідові на коліна. Інші родичі крокувала більш поважно: Ребекка — молодша сестричка Девіда, Анна — дружина Джо й сам Джо в дорогій замшевій куртці. З кухні їм назустріч вийшла бабуся.