— Хто він такий?
— Кодове ім'я — Блондин, — повідомив Блоггс. — Мабуть, він десантувався з парашутом декілька тижнів тому. Ми перехопили повідомлення про його рандеву з іншим агентом. Оскільки ми знали код, то простежили за ним. Сподівалися, що Блондин виведе нас на місцевого шпигуна — такі набагато небезпечніші.
— І що ж тут сталося?
— Хто ж, у біса, його знає!
Гарріс оглянув рану на грудях агента.
— Стилет?
— Або щось схоже. Дуже точна робота. Під ребра — і просто в серце. Миттєве вбивство.
— Так, не найгірша смерть.
— Хочете подивитися, як убивця опинився в будинку? — запропонував сержант Кантер.
Чоловіки спустилися до кухні й роздивилися раму та непошкоджене скло, що лежало на траві.
— Замок на дверях його кімнати відчинили відмичкою.
Блоггс і Гарріс сіли за кухонний стіл, а Кантер приготував чай.
— Це трапилося в ніч після того, як я загубив його на Лестер-сквер. Я облажався.
— Ніхто з нас не святий, — спробував заспокоїти його Гарріс.
Якийсь час усі мовчки пили чай.
— Як узагалі там у тебе справи? Зовсім до нас перестав заходити, — почав Гарріс.
— Справ багато.
— Як Крістіна?
— Загинула під час бомбардування.
Очі Гарріса шоковано розширилися.
— От же ти бідолаха!..
— Сам як?
— Брат загинув у Північній Африці. Ти знав Джонні?
— Ні.
— Той ще був хлопець. Пив багато. Стільки спускав на горілку, що ні копійчини не залишалося. Він так і не одружився. Хоча тепер, мабуть, і добре, що не встиг.
— Майже всі когось втрачають.
— Приїзди до нас на вечерю в неділю, якщо ти сам тепер.
— Дякую, але я працюю щонеділі.
— Приїзди, коли захочеш, — кивнув Гарріс.
У кухню зазирнув констебль і звернувся до чоловіка:
— Можна вже пакувати докази?
Гарріс кинув погляд на Блоггса.
— Я вже закінчив, — дав згоду той.
— Гайда, синку, починай, — віддав наказ Гарріс.
— Імовірно, контакт стався після того, як я його загубив, — почав Блоггс. — Мабуть, вони з місцевим агентом домовилися про зустріч тут. Проте той запідозрив пастку — ось чому він увійшов через вікно й відчинив замок відмичкою.
— Ну якщо так, то він просто до чорта підозрілий тип, — зауважив Гарріс.
— Може, тому він ніколи не попадався. Так ось, він увійшов до кімнати Блондина й розбудив його. Юнак мав би сказати, що пастки немає, правильно?
— Правильно.
— Навіщо ж тоді шпигун його вбив?
— Може, посварилися?
— Слідів боротьби немає.
Гарріс втопив свій похмурий погляду чашку.
— Може, він зрозумів, що за Блондином стежать? І якщо ми візьмемо юнака, то він швидко заговорить.
— Якщо так, тоді це неймовірно жорстокий покидьок.
— Може, тому він ніколи й не попадався.
— Заходь. Сідай. Телефонували з МІ-6. Канаріса звільнили.
Блоггс сів.
— То це хороші новини чи погані?
— Дуже погані, — пояснив Ґодліман. — Зараз украй невдалий момент.
— А мені можна знати чому?
Ґодліман пильно глянув на нього.
— Думаю, можна. Наразі у нас сорок подвійних агентів, які передають у Гамбург дезінформацію щодо планів союзників наступати у Франції.
Блоггс присвиснув.
— Нічого собі. Я й не підозрював, що їх так багато. Тобто агенти, яких ми взяли, повідомляють ворогам, що ми наступатимемо із Шербура, а насправді — з Кале? Чи навпаки?
— Саме так. Мені подробиць теж не повідомляють, але зараз уся ця система під загрозою. Ми добре знали Канаріса та вміли його дурити. Дідько, ми ж таки знали, як це робити! А ось нова мітла може не довіряти агентам свого попередника. Крім того, нещодавно з того боку до нас перейшли декілька шпигунів. Вони могли б видати людей Абверу, якби їх не здали ще раніше. Тож Німеччина має багато причин, щоб не довіряти тим агентам, яких ми взяли.
Також можливе просочування інформації. Про нашу систему подвійних агентів знають тисячі людей. У нас є подвійні шпигуни в Ісландії, Канаді та на Цейлоні. Навіть на Середньому Сході. Минулого року ми припустилися великої помилки, коли репатріювали німця Еріха Карла. Пізніше нам стало відомо, що він був агентом Абверу. Перебуваючи в таборі для переміщених осіб на острові Мен, він міг дізнатися про наших подвійних шпигунів — Мутта й Джеффа. А може, й про Тейта — ще одного подвійника. Отож ми зараз ходимо по тонкій кризі. Якщо хоч один путній агент Абверу дізнається про операцію «Стійкість» — кодова назва нашого плану дезінформації — усе піде під три чорти. Ми взагалі можемо програти цю кляту війну.